АНОНС: Лекція про українсько-кримськотатарське партнерство у 1917 році

Що ми, сучасні громадяни України, знаємо про відносини українського і кримськотатарського народів у минулому?

Більшість, на жаль, не так вже й багато. До того ж у частини представників старшого покоління ці уявлення спираються на негативні стереотипи щодо кримськотатарського народу, сформовані радянською пропагандою. 

 

Між тим український і кримськотатарські етноси сформувалися на території, яка лежить у межах сучасних міжнародно визнаних кордонів України. Вони обидва є важливими складовими української політичної нації, відносини між їх представниками є суттєвими для визначення морально-політичного клімату в країні.

Пропонуємо поспілкуватися про один із ключових моментів у багатовіковій кримськотатарсько-українській взаємодії – налагодження співпраці у бурхливих революційних трансформаціях 1917 року, коли на арену історії вийшли масові модерні національні рухи обох народів. 

Лекцію читатиме Андрій Іванець, к.і.н., працівник Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, координатор ГО "Таврійська гуманітарна платформа". Захід відбудеться в рамках проекту "LIKБЕЗ. Уроки історії".

14 жовтня, суботу, 16:00

Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2, 1 поверх).

Організатор: LIKБЕЗ. Історичний фронт.

Вхід за музейним квитком.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.