In memoriam. Помер радянський офіцер, який запобіг ядерній війні між США та СРСР

Стало відомо, що відставний офіцер Радянської армії, який не допустив ядерної війни між США та СРСР, помер у віці 77 років у травні 2017-го.

У 1983 році Станіслав Петров ніс чергування у командному пункті попередження ядерного нападу Серпухов-15 у Підмосков’ї, коли комп’ютери хибно зафіксували запущені в США ракети в напрямку Радянського Союзу.

Він прийняв рішення, що це була фальшива тривога, і не доповів вищому керівництву.

Петров помер у себе вдома у Москві у травні, але надбанням громадськості ця звістка стала щойно зараз, повідомляє "Бі-Бі-Сі".

Станіслав Петров у себе вдома, березень 2004 року. Фото: Scott Peterson / Getty Images

"У мене були всі дані [щоб вважати, що це була ядерна атака]. Якби я скерував свою доповідь по командній вертикалі вгору, ніхто б і слова не сказав проти неї, — згадував раніше Петров про ранок 26 вересня 1983, коли він отримав дані комп’ютерів. — Усе, що мені треба було зробити, це підняти слухавку й доповісти вищому командуванню по прямій лінії. Але я завмер. У мене було відчуття, що я сиджу на гарячій скороводі".

Хоча, за інструкцією, Петров повинен був негайно звернутися до військового керівництва, він, натомість, зателефонував черговому офіцерові у штабі армії та доповів про збій системи.

Якщо б він помилився, всього за кілька хвилин пролунали б перші ядерні вибухи. "Двадцять три хвилини потому я зрозумів, що нічого не сталося. Якби удар був справжнім, я б уже про нього знав. Це було справжнє полегшення", — згадував Петров.

Як показало пізніше розслідування, радянські супутники помилково ідентифікували відображення сонячних променів на хмарах як двигуни міжконтинентальних балістичних ракет.

Про смерть підполковника Станіслава Петрова стало широко відомо завдяки випадковому телефонному дзвінку. Німецький режисер Карл Шумахер, який першим зробив історію Петрова відомою у світі, подзвонив йому, щоб поздоровити з днем народження 7 вересня. Однак син Петрова Дмитро повідомив, що той помер ще 19 травня. 

За інформацією "Медузи", про смерть Станіслава Петрова 19 травня не сповістив жоден великий ЗМІ ані в Росії, ані на Заході. Інформацію про це надрукував лише журнал "Родина", що не має електронної версії, а також журналіст і письменник Дмитро Лиханов на "Фейсбуці".


Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.