In memoriam. Помер радянський офіцер, який запобіг ядерній війні між США та СРСР

Стало відомо, що відставний офіцер Радянської армії, який не допустив ядерної війни між США та СРСР, помер у віці 77 років у травні 2017-го.

У 1983 році Станіслав Петров ніс чергування у командному пункті попередження ядерного нападу Серпухов-15 у Підмосков’ї, коли комп’ютери хибно зафіксували запущені в США ракети в напрямку Радянського Союзу.

Він прийняв рішення, що це була фальшива тривога, і не доповів вищому керівництву.

Петров помер у себе вдома у Москві у травні, але надбанням громадськості ця звістка стала щойно зараз, повідомляє "Бі-Бі-Сі".

Станіслав Петров у себе вдома, березень 2004 року. Фото: Scott Peterson / Getty Images

"У мене були всі дані [щоб вважати, що це була ядерна атака]. Якби я скерував свою доповідь по командній вертикалі вгору, ніхто б і слова не сказав проти неї, — згадував раніше Петров про ранок 26 вересня 1983, коли він отримав дані комп’ютерів. — Усе, що мені треба було зробити, це підняти слухавку й доповісти вищому командуванню по прямій лінії. Але я завмер. У мене було відчуття, що я сиджу на гарячій скороводі".

Хоча, за інструкцією, Петров повинен був негайно звернутися до військового керівництва, він, натомість, зателефонував черговому офіцерові у штабі армії та доповів про збій системи.

Якщо б він помилився, всього за кілька хвилин пролунали б перші ядерні вибухи. "Двадцять три хвилини потому я зрозумів, що нічого не сталося. Якби удар був справжнім, я б уже про нього знав. Це було справжнє полегшення", — згадував Петров.

Як показало пізніше розслідування, радянські супутники помилково ідентифікували відображення сонячних променів на хмарах як двигуни міжконтинентальних балістичних ракет.

Про смерть підполковника Станіслава Петрова стало широко відомо завдяки випадковому телефонному дзвінку. Німецький режисер Карл Шумахер, який першим зробив історію Петрова відомою у світі, подзвонив йому, щоб поздоровити з днем народження 7 вересня. Однак син Петрова Дмитро повідомив, що той помер ще 19 травня. 

За інформацією "Медузи", про смерть Станіслава Петрова 19 травня не сповістив жоден великий ЗМІ ані в Росії, ані на Заході. Інформацію про це надрукував лише журнал "Родина", що не має електронної версії, а також журналіст і письменник Дмитро Лиханов на "Фейсбуці".


"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.