На Львівщині виявили бідон із неушкодженим архівом підпілля ОУН. ФОТО

4 серпня в Янівському лісі під Львовом знайшли бідон із документами підпілля ОУН і УПА.

Знахідку виявив чоловік за допомогою металошукача й передав до Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" для Архіву Центру досліджень визвольного руху, інформує Радіо "Свобода".

У бідоні містилися документи українського визвольного руху датовані 1948—1951 роками. Серед них чимало друкованих видань підпілля та журнал для дітей "Малі друзі", який видавало підпілля в 1940-х роках.

 

Папери збереглися в дуже доброму стані завдяки піщаному ґрунту, в якому понад півстоліття пролежав бідон. Їхній зміст охоплює як Львівську, так й Івано-Франківську, Рівненську та частину Чернівецької області.

За припущенням генерального директора Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого, документи з різних регіонів могли бути спеціально привезені до підпілля на Львівщині, імовірно для Служби безпеки ОУН.

Наприклад, серед вмісту бідона можна знайти поіменний список членів родин, депортованих у Сибір протягом 1940—1948 років з Остроженцького (нині — Млинівського) району Рівненської області.

 

В іншому списку перелічені заарештовані бійці УПА та ті, хто добровільно здався радянській владі.

У докладному звіті з Косівського району Івано-Франківської області на 117 сторінках зазначено списки кадрів ОУН, протоколи мародерств Міністерства державної безпеки СРСР, організування колгоспів, винищувальних батальйонів.

"Таких звітів тут чимало. Поки що не можемо збагнути, чому матеріали у цьому одному бідоні з різних областей, немає Тернопільської. Цей віднайдений бідон є одним із найцікавіших. Мабуть, ці матеріали були привезені для найвищого керівництва підпілля", — каже історик Руслан Забілий.

 

Кілька чисел підпільного журналу "Малі друзі" за 1948 рік віднайдені вперше. Видання було розраховане на дитячу аудиторію: вірші, оповідання, загадки та ігри на історичні теми. Наприклад:

"Перший склад – число це буде,
Другий — в устах мають люди.
Ціле слово… Хто вгадає?
Герб наш назву таку має".

 

Як вести контрпропаганду більшовицькому впливові на дітей у садочках, школах та дитячих комуністичних організаціях, навчала книжечка "Вказівки батькам у вихованні дітей".

"Питання ще тоді, у 1950 році, піднімались, які досі для нас є актуальні, а тим паче сьогодні через призму війни з Росією, коли російська пропаганда дуже велика і має вплив на людей. Тобто, підпільники вчили українців, як бути українцями. Самі так не робіть, як би ви не хотіли, щоб робили ваші діти, у родині і гурті будьте одностайними у засудженні злих вчинків — так радили батькам. Якби таке знайшли у хаті, то це була підстава для переслідування органами НКВС, бо свідчило про зв’язки з підпіллям", — наголосив Руслан Забілий.

Серед віднайдених матеріалів є чимало праць тодішніх сучасників про Україну та її історію — "Наше становище до російського народу", "Концепція самостійної України", передрук журналу "Революціонер-пропагандист" (1949 рік), на якому написані коментарі когось із референтів пропаганди, сатиричний журнал "Хрін", але регіонального колориту, про що свідчить обкладинка.

 

Багатим джерелом фактологічної інформації про боротьбу націоналістичного підпілля в регіонах є звітні документи.

"Багато звітної документації з усіх територій Західної України, за винятком лише Тернопільської області. Є центральне видання проводу українських націоналістів "Осередок пропаганди і інформації", журнал підпільний. "Революціонер-пропагандист", підпільний журнал, дуже цінний тим, що тут є написані коментарі. Тут бачимо вказівку, щоб кожну зі статей видавати окремо, а це і статті, і вірші. Є інструкція для слідчих Служби безпеки УПА, як організовувати внутрішню документацію, які матеріали збирати, як їх опрацьовувати, заповнювати протоколи", — розповів Забілий.

Усі передані документи фахівці Національного музею "Тюрма на Лонцького" і Центру досліджень визвольного руху реставрують, оцифрують та викладуть в загальний доступ в Інтернеті.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.