У Чехії знайшли могили поляків, загиблих під час спроби вирватися за "залізну завісу"

У Чехії виявили поховання шести польських жертв, загиблих від струму на кордоні Чехословаччини, за смерть яких відповідальний колишній комуністичний керівник МВС ЧССР Любомір Штроугал.

Про це йдеться в повідомленні Платформи європейської пам'яті та сумління, яке є в розпорядженні "Історичної правди".

Любомір Штроугал (1924 р. н) — член ЦК Компартії Чехословаччини з 1958 року, міністр внутрішніх справ Чехословацької Соціалістичної Республіки (1961—1965) та прем’єр-міністр ЧССР (1970—1988). Фото: Вікіпедія 

Дослідники Платформи розшукали могили шістьох із тринадцяти ідентифікованих польських жертв, які загинуди від удару електричним струмом на кордоні Чехословаччини.

Відповідальність за їхні смерті лежить передусім на колишньому міністрі внутрішніх справ (1961—1965), пізнішому члені Політбюро та прем’єр-міністрі (1970—1988) Любомірі Штроугалі.

Польський Інститут національної пам’яті, який ініціював кримінальне провадження у справах, які ґрунтуються на відкриттях Платформи в лютому цього року, минулого місяця заявив про свій інтерес в ексгумації решток польських громадян.

Загиблі поляки, що в 1961—1965 роки загинули під час проби перейти чехословацько-австрійський кордон 

Ґрунтуючись на поданні Платформи європейської пам’яті і сумління прокурори Головної комісії з розслідування злочинів проти польської нації (яка є підрозділом польського ІПН) відкрили цього лютого кримінальне провадження у справах убивств польських громадян на Чехословацькому кордоні впровдовж 1961—1965 років, коли Любомір Штроугал (1924 р. н.) був міністром внутрішніх справ.

 Загиблі поляки, що в 1961—1965 роки загинули під час проби перейти чехословацько-австрійський кордон

Команда дослідників Платформи ідентифікувала загалом тринадцять польських жертв, які померли від удару електричним струмом високої напруги на огорожах на кордоні Чехословаччини й Австрії в час, коли Штроугал був міністром. Дальша робота, спрямована на визначення долі тіл загиблих осіб, привела поки до шести могил, у яких найімовірніше досі спочивають їхні останки.

Едвард Біль (1924—1964) — громадянин Польщі, який загинув під час переходу кордону між Чехословаччиною й Австрією 

Відповідно до комуністичних настанов, тіла тих, кого вбили на кордоні "залізної завіси" належало ховати в безіменних могилах, зрівняних із землею. Про поховання не дозволялося інформувати нікого з родичів або близьких.

Платформа європейської пам'яті та сумління — міжнародний проект, метою якого є дослідження злочинів тоталітарних режимів і недопущення повторної появи тоталітаризму в Європі.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.