На італійському курорті поліція викрила клуб, де відпочивали прихильники Муссоліні. ФОТО

9 липня італійський антитерористичний поліцейський підрозділ здійснив облаву на пляжний клуб "Пунта Канна", оформлений у фашистському стилі.

Правоохоронці закцікавился місцем на адріатичному курорті Кіоджа неподалік Венеції після публікації в місцевій газеті La Repubblica, повідомляє The Telegraph.

На території пляжного комплексу, розрахованому на 650 осіб, кабінки для перевдягання прикрашені портретами фашитського диктатора Італії Беніто Муссоліні, написи прославляють газові камери, а відпочивальники вітаються піднесенням випрямленої руки догори.

При вході в клубний комплекс можна побачити плакат із написом: "Антидемократична режимна зона. Не морочте нам голову". Далі вздовж доріжки до піску можна побачити інший напис: "Правила: порядок, чистота, дисципліна, суворість… захист власності – стрільба впритул, якщо не подобається – мені начхати" і "сервіс лише для покупців, інакше кийок до зубів!".

Пляжний комплекс оголошує себе антидемократчиною зоною. Фото: LA REPUBBLICA

Напис на таблиці, яка позначає туалети, написано: "Це туалети для нього, для неї, для лесбіянок і геїв".

"Тут діють мої правила", – каже власник клубу 64-річний Джіанні Скарпа, стоячи навпроти білих дверей до кабінки, прикрашених словами "Газова камера, вхід заборонено".

Що 30 хвилин Скарпа транслює через клубні гучномовці "комюніке", в яких прославляє Муссоліні та критикує демократію, яка "його розчаровує", а також закликає на битву з "людською сволотою у світі, яка становить 50% тих, хто сюди не може зайти".

Скандал, який виник навколо клубу, досяг італійського парламенту. Тож у понеділок власникові наказали прибрати всі згадки про фашизм.

 На плакаті - фотографії Муссоліні та рекомендації, як давати фашистський салют. Фото: LA REPUBBLICA

"Я шокований такою толерантністю до того, що відбулалося на березі відомого й популярного курорту. Хотілось би знати, з ким укладав договір цей джентльмен", – сказав Дієго Колловіні, представник національної організації партизанів, які боролися з фашистськими військами в часи Другої світової війни. 

Префект Венеції наказав власникові Скарпі здійснити "негайний демонтаж усіх згадок про фашизм у написах, вказівниках чи інших письмових формах". Власнику також наказали "утриматися від поширення інформації з критикою демократії".

Його можуть звинуватити в виправданні фашизму та поширенні ненависті та расової дискримінації.

"Це скандал, який ми попросимо обговорити у парламенті", – каже Емануеле Фіано, депутат лівоцентристської Демократичної партії.

Його колега по партії депутат Антоніо Місіані сказав, що він порушить цю справу на засіданні уряду. "Це геть неприйнятно та ганебно. Пляжний клуб слід закрити", – переконаний він.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.