У Львові вандали пошкодили експозицію в пам'ять жертв розстрілів НКВД влітку 1941 року

6 липня у Львові працівники Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" виявили, що від рук невідомих вандалів постраждав мистецький проект львівської художниці Анни Данчишин "Обірвані сторінки".

Про це повідомляє Iнформаційна агенція ZIK

"Музейники вранці в прямому значенні побачили обірвані сторінки, – тобто зідрані з мурів художні постери, які становили один із розділів арт-проекту, присвяченого пам’яті жертв масових розстрілів 22-28 червня 1941 року. Та інсталяція, що розташована на музейному подвір’ї не постраждала. Причина руйнувань – варварська агресія", – повідомила заступниця директора музею Вікторія Садова.

Вікторія Садова нагадала, що мистецький проект у жанрі стрит-арту відкрили нещодавно, а саме в поминальні дні, коли громада згадувала розстріляних у в’язничних катівняхна початку німецько-радянської війни мешканців Галичини різних національностей.

Фото: ЗІК

Тоді авторка екстер’єрної виставки – магістрантка Львівської національної академії мистецтв Анна Данчишин наголосила, що метою проекту є вшанування пам’яті загиблих. Проте у когось таки здійнялася рука на сучасні твори мистецтва, інспіровані сумлінням пам’яті.

Випускниця кафедри графічного дизайну ЛНАМ Анна Данчишин не вперше творчо переосмислює історичний наратив, представлений у музеї-меморіалі. Попередньо вона брала участь у колективному проекті "Камера", експонуючи авторські плакати на тему громадянських прав та свобод.

Актуальна пропозиція мисткині полягає у вигляді стіни пам’яті, вкритої друкованими постерами, які слугують ілюстрацією до трагічних подій. Постери, ритмічно закомпоновані на квадро, варіюються у кольорах (білий, червоний, чорний).

Фото: ЗІК

Сюжетами для створення графічних зображень слугують музейні артефакти: грати, дверні вічка та засуви, оригінальні тюремні вишивки з квітковими орнаментами тощо.

Виставка неабияк привертала увагу до непомітного музейного входу, заохочувала туристів до відвідин і була самодостатнім культурно-соціальним проектом у міському просторі.

"Цікаво, що нинішній напад на ці твори уже рецидивний, бо коли художниця щойно монтувала екстер’єрну експозицію, то відчула негативне ставлення мешканців сусіднього будинку, які воліли, аби їм та виставка не нагадувала про трагедію. Наступними днями спроби зірвати плакати повторилися. І ось нині злороби досягнули свого. Їхні варварські вчинки не спинила навіть присутність наряду поліції, що чергував удень на вул. Брюллова, аби сприяти встановленню обмежувачів паркування авт на хідниках. Прикро, що об’єктом агресії стало таке місце національної пам’яті як "Тюрма на Лонцького", яке насправді спонукає до молитви і розуміння трагедії та болю інших, як свого власного", – резюмувала Вікторія Садова.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.