Хворий аргентинець почав розповідати, що він – Гітлер. ФОТО

У невеличкому містечку Сальта на заході Аргентини знайшовся чоловік, який називає себе диктатором Адольфом Гітлером, який останні 70 років переховувався

Про це пише "ГалІнфо".

Чоловік розповідає, що прибув у 1945 в Аргентину з документами на Германа Гантерберга, які начебто підробили працівники гестапо. Дідусь, якому сьогодні мало би бути під 128 років, пояснив, що вирішив "вийти з тіні" через те, що ізраїльські спецслужби припинили переслідувати нацистів.

"Мене звинуватили у безлічі злочинів, яких я ніколи не робив. Через це я витратив більш ніж половину життя, ховаючись від євреїв. Тому я вже покараний", – сказав він.

 

Чоловік також планує видати власну біографію вже до вересня цього року, аби відновити репутацію.

"Мене показали поганим хлопцем, бо ми програли війну", – вважає мешканець Аргентини.

У той же час дружина Германа (справжнє ім'я чоловіка) Анджела Мартінез, якій 55 років, вважає, що її коханий страждає від слабоумства, оскільки раніше заяв про Гітлера він не робив. Вперше аргентинець "розкрив таємницю" 2 роки тому. Саме тоді у нього почали проявлятися перші ознаки хвороби Альцгеймера.

 

"Інколи він забував, хто я і де він є. Він говорив про євреїв та про демонів", – ділиться жінка.

У той же час, вона не виключає, що чоловік у юності був нацистом, тому, ймовірно, він страждає від відчуття провини.

Відзначимо, що теорія про втечу Гітлера до Америки не є новою: кілька років тому двоє британських істориків Данстан та Уільямс провели розслідування, за яким фюрер начебто втік з коханкою до Патагонії.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.