In memoriam. Помер визначний український історик Володимир Косик

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

Володимир Миколайович Косик народився 26 листопада 1924 році в селі Вацевичі (нині Залужани), нині Дрогобицького району Львівської області. У дитинстві відвідував "Рідну школу" в Дрогобичі, а в часи Другої світової війни був членом Юнацтва ОУН (з 1939 року).

У 1943 році німці вивезли Косика як остарбайтера до Берліна. Звідти в 1946 році він нелегально перейшов кордон до Західної Німеччини. Із 1948 року жив у Франції.

Протягом 1949—1970 років В. Косик працював журналістом (псевдонім – Борис Марченко).  Друкувався в українських еміграційних і французьких виданнях. Заснував франкомовний журнал "L’Est européen" ("Європейський схід"), працював у редакціях журналу "Визвольний шлях" (Лондон) і газети "Шлях перемоги" (Мюнхен), що були друкованими органами Закордонних частин ОУН.

У 1956 році Провід ЗЧ ОУН делегував Косика до Тайваню, аби він очолив редакцію українських програм "Радіо Тайбей". На цій посаді він пропрацював до 1960 року.

Повернувшись до Франції, Косик очолив Об’єднання українців у Франції (1962) та тереновий провід ОУН у цій країні. З 1972 року — директор Української інформаційної служби у Франції.

Навчався в Сорбонні, Інституті історії сучасних міжнародних відносин і в Національному інституті східних мов і цивілізацій університету Париж-3 (1949—53, 1976—78). Отримав докторський диплом Українського вільного університеті (УВУ) в Мюнхені (1974, тема: "Політика Туреччини щодо України за часів Мазепи і Орлика"). У 1981 році Косик захистив докторську дисертацію в університеті Париж-1 (Пантеон-Сорбонна) на тему "Політика Франції відносно України в 1917—1918 рр.".

Професор Володимир Косик читав лекції з історії України в європейських та українських університетах. Із 2000 року обіймав посаду професора Львівського національного університету імені Івана Франка.

За публікації французькою мовою про Україну уряд Франції нагородив Володимира Косика однією з чотирьох найбільших відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук (1998). Крім того, він мав Золоту медаль УВУ (2000), орден "За заслуги" ІІІ ступеня, був лауреатом Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2000), почесним членом Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА (1995).

У 1986 році Косик видав свою найвідомішу працю "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" (французькою мовою). У 1992 і 1993 її перевидали українською. Книга стала першою в українській історіографії працею, яка на підставі багатьох німецьких джерел аналізувала політику нацистської Німеччини щодо України напередодні та під час Другої світової війни.

Тайвань, кінець 1950-х років. Праворуч - Володимир Косик, ліворуч - Юліан Заблоцький

Також уперше у фокусі науковця опинилися стосунки Третього Райху з українським визвольним рухом, а широта залучених документів різних інстанцій нацистського режиму дала змогу отримати максимально неупереджену картину цих взаємин.

На довгі роки монографія "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" стала базовою з цієї теми в українській історичній науці. І можна з певністю сказати, що її досі ще ніхто не перевершив.

Як продовження монографії в кінці 1990-х—на початку 2000-х проф. Косик упорядкував чотиритомник документів "Україна в Другій світовій війні. Збірник німецьких архівних матеріалів". Це видання стало найбільшою збіркою документальних матеріалів з німецьких архівів, перекладених українською мовою.

Професор Володимир Косик виступив одним зі співзасновників Центру досліджень визвольного руху (2002) — незалежної наукової громадської організації, яка вже 15 років вивчає різноманітні аспекти українського визвольного руху в ХХ столітті, політику національної пам'яті та процеси подолання наслідків тоталітарного минулого в країнах колишнього СРСР, Центральної та Східної Європи.

Проф. В. Косик написав численні статті та книги з історії України, брав участь у багатьох українських та міжнародних конференціях.

Його основні праці:

• "Концтабори в СССР" (1959, видано французькою, китайською, англійською і японською мовами);
• "Порушення прав людини в Україні і в СССР" (Париж, 1969);
• "Політика Франції стосовно України, березень 1917—лютий 1918" (Париж 1981; український переклад "Франція та Україна", Львів 2004);
• "Третій Райх й українське питання. Збірник німецьких документів" (Мюнхен 1985, німецькою мовою; англійський переклад видано в Лондоні, 1991);
• "Націонал-соціялістична Німеччина й Україна" (Париж 1986, французькою мовою; англійський переклад Нью-Йорк, 1993);
• "Тисячоліття християнства в Україні (988—1988)", (Париж 1987, французькою; перекладено на українську, англійську, німецьку та хорватську мови);
• "Україна та українці" (Париж 1993, французькою мовою);
• "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" (Львів, 1993);
• "Опис України Гійома Ле Вассера де Боплана. Руан 1660" (Львів 1998, переклад на українську мову);
• "Україна у Другій світовій війні у документах (1941—1944)" (Львів 1997—2000, у 4 томах);
• "Симон Петлюра" (Львів, 2000);
• "Розкол ОУН у світлі документів" (Київ, 2002);
• "Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН" (Львів, 2008);
• "Правда історії. Роки окупації України 1939—1944" (Збірник статей) (Київ, 2008);
• "Боротьба за незалежність України в 1938—1941 роках. Втрати України у Другій світовій війні" (Київ, 2013).