Личаківський цвинтар вкладе півтора млн у реставрацію поховань видатних діячів

Цьогоріч на Личаківському цвинтарі у Львові мають витратити майже півтора мільйона гривень на відновлення майже 30 поховань українських діячів.

Про це повідомляє "Форпост".

Наразі дають собі раду власними силами – без залучення реставраторів. На відновлення надгробків грошей із міського бюджету не беруть, а вкладають кошти, зароблені завдяки туристам, 

"Зараз почали з чотирьох надгробних пам’ятників – Дмитра Волошина, поховання родини Чучманів, далі – Івана Охрімовича і ще одного. Йдеться про очищення від моху, нашарування цементу, який був в радянський період часу. Якщо пам’ятник похилений, його треба піднести і вирівняти", – зазначив працівник музею "Личаківський цвинтар" Андрій Гузій.

Надгробок Івана Левинського почистили і відновили ще минулоріч. Професор Львівської політехніки та водночас промисловець на початку ХХ ст. займався виробництвом цегли. Частина її з іменним клеймом збереглася дотепер. Матеріал використають для благоустрою поховання.

"Із тої фірмової цегли Левинського будуть зроблені сходинки, один комплекс сходинок, другий і по периметру повністю – замість поребрика", – повідомив директор музею "Личаківський цвинтар" Михайло Нагай.

Поміж тим, щороку відновлюють по одній каплиці, що розташовані на ансамблі вхідної площі Личакова.

"Першою була відновлена каплиця Бачевських, до речі за спонсорські кошти. Другою – каплиця Кисельків. І до фінансування долучилась Львівська пивоварня. Чому пивоварня – бо родина Кисельків мала у Львові підприємство з виробництва пива. Крім того, в цій каплиці спочиває засновник львівської швидкої допомоги Стройновський. Третя каплиця, яка буде відновлена цього року – Адамських. Адамський був офіцером армії Наполеона. А згодом він також був директором закладу для убогих, тобто це був благодійник", – розповів директор Личаківського цвинтаря.

Власників цих каплиць вважають важливими громадянами у житті Львова тодішніх часів. До відновлення їхніх усипальниць долучаються спонсори.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.