У Київській області музею передали невідомий архів ОУН. ФОТО

26 травня Макарівському районному історико-краєзнавчому музеєю передали колекцію документів підпілля ОУН Київщини.

Сам архів знайшли в с. Ніжиловичі Макарівського району Київської області ще в 2015 році. Довгий час місцезнаходження документів було невідоме. Макарівському музеєві частину тих документів передав анонімний колекціонер. 

Фото: makarivmuseum.info 

Знахідка являє собою німецький бідон з-під спирту, який має маркування MF 26315. Але як свідчить сусіднє тавро у 1945 року він потрапив до одного з колгоспів і отримав радянське маркування.

Знахідка знаходиться в гарному стані, має незначні пошкодження від перебування у землі. На жаль, не відомий весь перелік документів, які містилися в бідоні.

 Фото: makarivmuseum.info 

Отже, музейні фонди поповнилися ножем, бритвою й дев’ятьма документами. Серед них чотири брошури: "Хто такі бандерівці та за що вони борються" (1950 р.), "Учителька" (1949 р.), "Україна погибає! Хто винуватий в цьому?" (1950 р.), "Поноволений український народе!" (1950 р.); дві листівки на основі дереворитів Ніла Хасевича й дві листівки у вигляді звернення від "українських революціонерів".

Фото: makarivmuseum.info 

Останній документ датується 1951 роком. "Звернення" набране на друкарській машинці на двох аркушах тонкого паперу. Коли папір піднести до світла то на ньому стають помітними водяні знаки "Союзпапірукртрест", "Малинська ф-ка", "Малин УРСР".

Фото: makarivmuseum.info

Стан усіх документів задовільний - тексти читаються легко.

 Фото: makarivmuseum.info

На думку працівників Макарівського історико-краєзнавчого музею, бідон належав членам групи ОУН "Бутька", яка діяла в Макарівському районі на початку 1950-х років. 

Із документів Галузевого державного архіву СБУ відомо, що саме такі пропагандистські листівки підпільники розповсюджували по селах Макарівщини.

       

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.