Росіяни все менше вважають сталінські репресії злочином. ІНФОГРАФІКА

За п’ять років з 51% до 39% знизилася кількість росіян, які вважають сталінські репресії злочином.

Про це пише газета "Ведомости", яка наводить дані опитування "Левада-Центру".

Чверть респондентів пояснюють сталінські репресії "політичною необхіністю" і вважають їх історично виправданими. У жовтні 2012 року цю думку поділяло майже стільки ж громадян — 22%.

Проте щодо питання, чи варто взагалі згадувати про цей період радянської історії, п’ять років тому 37% респондентів вважали, що "краще якнайменше говорити про це", і 49% закликали не забувати історію.

 

Тепер співвідношення зворотне. 47% вважають за краще мовчанку і 38% виступають за те, щоб не забувати про минуле. 

Виправдати людські жертви досягненнями сталінської епохи готові 36% опитаних, і лише 26% вваають Сталіна держаним злочинцем.

Найпопулярнішою відповіддю про ставлення нинішньої владе Російської Федерації до сталінських реперсій став варіант "вони про це взагалі не думають", — 30% проти 21% у 2011 році.

На думку заступника директора "Левада-Центру" Олексія Гражданкіна, росіяни стали більш байдуже ставитися до радянських репресій після 2014 року, тому що з’явилися напруженість у стосунках із Заходом і, відповідно, запит на жорсткого керівника.

Як повідомлялося, 18 травня прокуратура Криму підписала повідомлення про підозру Йосипу Сталіну і Лаврентію Берії в насильницькому переселенні в 1944 році кримськотатарського народу.

22 лютого депутати парламенту Республіки Інгушетії Російської Федерації заборонили вшанування особи Сталіна на території республіки.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.