На Кіровоградщині встановили пам'ятник Горлісу-Горському. ФОТО

29 квітня біля с. Розумівка Олександрівського р-ну Кіровоградської обл., відкрили пам’ятник автору книги "Холодний Яр" Юрію Горлісу-Горському.

Монумент відкрили поряд із могилою отамана Чорного Ворона в рамках фестивалю "Холодний Яр".

Усі присутні хвилиною мовчання вшанували героїв Холодного Яру — учасників російсько-української війни 1917—1922 років, поклали квіти до могили Чорному Ворону (Миколі Скляру) та пам’ятника Юрію Горлісу-Горському.

Єпископ Кропивницький і Голованівський владика Марк освятив прапори України та Холодного Яру, хрест на місці поховання отамана та пам’ятник, провів молебень за загиблими у російсько-українській війні 1920-х років минулого століття та сучасній, розв’язаній Кремлем на Донбасі.

 

Відкриття пам’ятника супроводжувалось виступами акторів обласного академічного українського музично-драматичного театру імені М. Кропивницького, які зачитали уривки з роману Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр" та вірш Тараса Шевченка "Холодний Яр", а також кобзаря Тараса Силенка та школярів із Великої Виски.

Пам’ятник Юрію Горліс-Горському, автором якого є скульптор В. Френчко (м. Кропивницький), було встановлено за ініціативи місцевих істориків і краєзнавців.

У виготовленні та встановленні пам’ятника також брали участь: лауреат обласної краєзнавчої премії ім. Ястребова, приватний підприємець, викладач історії профтехучилища, народний депутат, працівники Олександрівського лісгоспу,  місцевий фермер і Розумівський сільський голова.

ДОВІДКА:

Юрій Горліс-Горський (справжнє ім’я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський; літературний псевдонім Горліс-Горський, у підпіллі — "Залізняк") — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, письменник.

Учасник Першої світової війни. В роки Української національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії Армії УНР, до якого вступив у віці 20 років.

На початку лютого 1920 року, під час Зимового походу Юрій занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру.

Після лікування мав наздоганяти свою частину та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися.

Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки (1920-1922).

В'язень тюрем ГПУ (1924-1931), звідки втік.

У роки Другої світової війни - агент німецької розвідки (Абверу), боровся проти радянського й націоналістичного підпілля в Україні. Загинув за нез'ясованих обставин у Західній Німеччині.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.