In Memoriam. Помер поет і політичний діяч Борис Олійник

30 квітня на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби помер визначний український поет і політичний діяч Борис Олійник.

30 квітня о 11 годині 45 хвилин на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби помер легендарний український поет Борис Олійник.

Про це повідомляє Михайло Маслій на своїй сторінці у Facebook, перадає газета "День".

"Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: "Писати, як живеш, а жити, як пишеш". Активною громадянською позицією Борис Олійник довів, що поет відповідає за все, що було до нього, що відбувається за його життя і що буде після нього. "Я тим уже пишаюся, що українець зроду", — класика, яка також належить перу і діям цієї багатогранної особистості ", — пише Маслій.

Дану інформую також підтвердили в близькому оточенні поета.

 

Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка Новосанджарського р-ну Полтавської обл. З 1958 року працював у газеті "Молодь України", журналах "Ранок", "Дніпро" і "Вітчизна" на посадах від кореспондента до головного редактора.

З 1971 по 1974 рік — заступник голови правління Спілки письменників України. З 1976 по 1991 рік — Секретар Спілки письменників України та СРСР. 

У травні—червні 1986 року одним з перших побував у Зоні відчуження, звідки вів репортажі на Центральному телебаченню СРСР і України

Член КПРС з 1961 року, член ЦК КПУ в 1990—1991 роках і член ЦК КПРС у 1990—1991 роках.

Обирався депутатом Верховних Рад СРСР (1989—1991), депутатом Верховної Ради УРСР 10, 11 скликань (1980—1991), народним депутатом Верховної Ради України 1—4 скликань (1992–2006). 

Борис Олійник все життя був переконаним комуністом, одним із тих, хто ініціював відродження Комуністичної партії України в 1993 році, вважався лідером націонал-комуністичного її крила. Єдиний з-поміж депутатів-комуністів підтримав Помаранчеву революцію, після голосування за призначення Юлії Тимошенко прем'єр-міністром України в 2005 році виключений з КПУ.

 

З 1996 по 2006 рік — віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. Дійсний член Національної академії наук України (з 1990 року). З 2010 року — Голова комітету з Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

У 2013 році був членом Громадського комітету "Примирення між народами", спрямованому на збереження взаєморозуміння та добросусідства між українцями й поляками. 

Лауреат Державної премії СРСР (1975 рік), Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983 рік), багатьох інших премій і нагород. Герой України (2005 рік)

Автор понад 40 книг поезії, статей та есе, які перекладені російською, чеською, словацькою, полсьькою, сербською, румунською, італійською та ін. мовами. Перша збірка його лірики — "Б'ють у крицю ковалі" вийшла в 1962 році. 

Найвідомішими вважаються збірки "Вибір" (1965), "Коло" (1968), "Стою на землі" (1973), "Заклинання вогню" (1978), "Сива ластівка" (1979), "У дзеркалі слова" (1981), "Поворотний круг" (1989), "Таємна вечеря" (2000), поема "Сім" (1988). 

Висувався на здобуття Нобелівської премії у 2012 році.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.