В Інтернеті з’явилася карта міст, збудованих зеками ГУЛАГу. ІНФОГРАФІКА

Карту міст сучасної Росії, що постали навколо концентраційних таборів, опублікували "Тексти". З неї випливає, що в’язні ГУЛАГу збудували щонайменше 40 російських міст.

Жовтим кольором автор мапи позначив ті населені пункти, які існували до таборів, але праця ув’язнених призвела до їх суттєвого розвитку. Без праці зеків ці міста не мали б шкіл, лікарень, водогону, доріг, спальних районів тощо.  

Червоною ж барвою на карті позначені міста, які повністю або майже повністю постали за рахунок рабської праці ув’язнених із таборів.

Наприклад, до таких належать Магадан, Комсомольськ-на-Амурі, Печора, Норильськ, Воркута, Магнітогорськ, Тайшет та ін.

Щоб збільшити, перейдіть за лінком

Творці карти користувалися наступною методикою. Список пов’язаних із концтаборами населених пунктів (лише міст) склали на підставі даних про розміщення та період функціонування таборів та їх управлінь, опублікованих на сайті товариства "Меморіал".

Зі списку виділили міста, де в’язні займалися, зокрема, промисловим і цивільним будівництвом. Відповідно до коротких історії міст визначалося, до якої категорії потрапить (і чи потрапить узагалі) місто на карту.

Якщо час заснування міста й табору збігаються, а кількість в’язнів порівнювана з кількістю населення міста (від половини й більше), воно потрапляло до "червоної" категорії. Якщо ж місто вже існувало до будівництва табору раніше чи кількість в’язнів була порівняно невеликою — до "жовтої".

"Загальна їх кількість набагато більша. По-перше, досі не всі документи, що стосуються ГУЛАГу, розсекречено. По-друге, майже не бралася до уваги (і не позначалася на цій карті) величезна кількість невеликих поселень уздовж каналів, залізничних шляхів та автомагістралей, збудованих в’язнями у малозаселених районах Росії", — застерігає автор публікації.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.