Зі шкільної програми з історії Польщі хочуть вилучити постать українофоба й антисеміта

Міністерство національної освіти Польщі подало на обговорення проект нової програмної основи з історії. У ній не знайшлося місця для Романа Дмовського та кількох інших важливих для польської незалежності постатей.

Про це йдеться в колонці засновника порталу historia.org.pl Войцеха Духа. Міністерство національної освіти подало на розгляду проект, з якого вилучили ім’я Романа Дмовського.

Відповідно ж до поки чинних програмних основ з історії для початкових шкіл, у розділах, що стосуються відродження Польської держави, "учень збирає інформацію про заслуги для Польської держави Юзефа Пілсудського і Романа Дмовського".

Вище цитований фрагмент навчальної програми замінено іншим: "Учень розміщує в часі та розповідає про Юзефа Пілсудського і його солдатів".

Постать Романа Дмовського в історії боротьби за незалежність Польщі в ХХ ст є справді непересічною.

"Діяльність Романа Дмовського в якості голови Польського національного комітету, очільника однієї з найбільших польських політичних сил – "ендеції" (національної демократії) фактичного керівника польської делегації на Паризькій мирній конференції ставлять його на одне з провідних місць серед осіб, яким Польща завдячує здобуттям незалежності у 1918 р., – говорить асистент кафедри історії Центральної та Східної Європи КНУ ім. Т. Шевченка Артем Папакін.

Окрім Дмовського нові програмні основи обійшли увагою таких діячів, які вважаються великими героями польської незалежності: Войцех Корфанти (політичний діяч, який боровся за приєднання Верхньої Сілезії до Польщі), Вінцентій Вітос (тричі прем’єр-міністр Польщі) та Ігнацій Дашинський (перший прем’єр-міністр відновленої Польщі, маршалок Сейму – соціаліст).

У зв’язку з цим, пише Дух, це призведе до продовження міфу, що поляки завдячують здобуттям своєї незалежності 1918 року виключно Пілсудському.

"Погляди Дмовського впливали на зовнішню політику Польщі, де "інкорпораційна" концепція Дмовського боролася з "федеративною" Пілсудського. Ризький мирний договір, що поділив українські і білоруські землі між Польщею та радянською Росією, був якраз тріумфом "інкорпораційної" концепції: Польща отримала території з непольським населенням, яке намагалися асимілювати", – коментує Папакін.

Захисники міністерського проекту стверджують, що викреслення прізвища Дмовського не означає, що в школі вчителі не обговорюватимуть його вклад у здобуття незалежності.

Їх аргументом є те, що програма передбачає, що "учень оцінює польські збройні та дипломатичні зусилля та перелічує державотворчу працю під час війни".

Захисники Дмовського переживають, що він уже не буде ключовою постаттю в історичній освіті молодих поляків, так я це є зараз.

Водночас, за словами Артема Папакіна, заслуги Романа Дмовського перед батьківщиною затьмарені його ксенофобськими поглядами.

Він, зокрема, був антисемітом, а також не вважав українців та білорусів за окремі нації, здатні жити у власних державах. Крім того, до 1917 р. Дмовський стояв на відвертих проросійських позиціях

"Вочевидь, такі деталі біографії і спричинили його викреслення з частини шкільної програми", – переконаний історик.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.