У Львівській галереї мистецтв недорахувалися майже сотні стародруків ХVІ–ХVІІІ ст

4 січня стало відомо, що із фондів Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького зникло 95 стародруків і два рукописи.

Пропажу виявили під час проведення звірки Музею мистецтва давньої української книги,  повідомили представники адміністрації галереї на прес-конференції сьогодні, передає інформаційна агенція ZІК.

Поки триває перевірка фондів спеціальною слідчою комісією стверджувати, що видання вкрадено з галереї рано. Втім, керівництво музею вже звернулося до правоохоронців, які відкрили кримінальне провадження.

"У нас відбувається звірка Музею староукраїнської книги. Вона ще не закінчена. Перевірили тільки кириличні стародруки. Не перевірено ще стародруки, надруковані латиницею, бібліотеку з цінними книгами з ХІХ ст.

Але за результатами цієї перевірки ми були шоковані і змушені звернутися до прокуратури, Національної поліції і Служби безпеки України з огляду на безпрецедентну відсутність 95 стародруків у частині нашої збірки плюс двох рукописів", – заявив генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Тарас Возняк під час прес-конференції 5 січня.  

"Робота комісії завершилася 3 січня. Вона відбувалася дуже складно, з величезними опорами різного роду з різних напрямків. За результатами цього о 18.00 ввечері 3 січня я отримав два акти", – додав Возняк і зачитав відповідні документи.

Згідно з актами, в інвентарних книжках фонду записано 58 рукописів, а виявлено 56. Не знайшли "Требник" ХVІ ст. і "Анфологіон" 1628 року. З 586 кириличних видань виявили 499 музейних предметів. Не знайшли 95 інвентарних позицій.

Експерт, член комісії з перевірки Віра Фрис зазначила, що серед зниклих видань досить рідкісні стародруки, зокрема, "Апостол" Спиридона Соболя, Євангеліє ХVІ і ХVІІІ ст. Відтак, музей закрили для відвідувачів, а наукових співробітників цього відділу відсторонили від виконання посадових обов’язків.

Екс-гендиректор галереї Лариса Разінкова-Возницька звинуватила у загадкових подіях навколо галереї її чинного керівника Тараса Возянка.

"Ця людина протягом багатьох років неадекватно (є докази цього) ставилася до роботи Бориса Возницького. Ми знаємо, що за 10 днів до гибелі Бориса Григоровича пан Тарас був в Адміністрації Президента і просив для себе посади", – наголосила Разінкова-Возницька.

Водночас вона додала, що наполягатиме, "щоб під час проведення розслідування компетентними органами був усунений зі своєї посади директор галереї Тарас Возняк".

Екс-директорка повідомила також, що інвентаризація загальної збірки Львівської національної галереї мистецтв була "майже завершена" станом на початок липня 2016 року, і залишилися лише "деякі нюанси".

"Я навіть не пускала людей у відпустку, щоб усе було завершено. Тому для мене дивно, що влітку із збіркою не було жодних проблем, а зараз це виникло", – наголосила вона.

У свою чергу, Тарас Возняк та Ігор Хомин, головний зберігач фондів галереї мистецтв, стверджують, що розкрадання стародруків відбувалося раніше впродовж років.

"Питання стоїть, де можна подіти таку величезну кількість книг. Очевидно, це не могло відбутися одноразовим актом. Очевидно, це відбувалося роками. І у нас є докази цього", – заявив Возняк.

Остаточно можна буде говорити про обсяги зниклого та ймовірних винуватців цього після завершення перевірки.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.