Книжка Гітлера "Моя боротьба" стала бестселером у Німеччині

Перше з часів Другої світової війни перевидання книги Адольфа Гітлера "Моя боротьба" б’є рекорди з продажів.

Німецький Інститут сучасної історії (Institut für Zeitgeschichte, ІфЦ) випустив перевидання в січні минулого року, інформує британське видання "Індепендент".

Після самогубства Адольфа Гітлера в 1945 році авторські права на його сумнозвісну книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") перейшли до землі Баварія, яка відмовилася від будь-яких наступних перевидань цієї неоднозначної книги в Німеччині.

Однак, згідно із законом про авторські права, чинним на території Баварії, через 70 років після смерті автора текст стає суспільним надбанням. Тобто, з 2016 року його може публікувати кожен охочий.

У січні того року Інститут сучасної історії випустив перше перевидання цього маніфесту антисемітизму. Двотомник розкупили на сайті Інтернет-магазину "Amazon" за лічені години.

Адольф Гітлер "Моя боротьба", критичне видання, том перший. Фото: independent.co.uk

З тих пір ІфЦ виявив, що з січня було продано 85 000 примірників "Моєї боротьби" з ґрунтовними коментарями, що зробило книгу одним із бестселерів Німеччини 2016 року. Шосте видання надійде в книгарні цього місяця пізніше.

Чимало оглядачів висловлювали побоювання, що ІфЦ мимоволі поширює нацистську пропаганду. Коментуючи суперечки навколо перевидання книги, директор ІфЦ Андреас Віршинг сказав виданню "Зе Гардіан":

"Навпаки, дискусії щодо світогляду Гітлера та його підходу до пропаганди дають змогу поглянути на причини й наслідки тоталітарних ідеологій в час, коли авторитарні політичні погляди та праві гасла здобувають популярність".

Як повідомляють, Інститут зібрав дані регіональних книгарень, які відзначили, що переважно "цікавляться політикою та історією покупці та освітяни, а не реакціонери чи праворадикали".

Незважаючи на те, що багато країн виявили зацікавлення до видання "Майн кампф" із коментарями, наразі плануються переклади лише англійською та французькою мовами.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.