Кабмін створив Архів Інституту нацпам’яті як юридичну особу

Кабінет Міністрів України 21 грудня ухвалив Постанову "Про створення галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті".

Це черговий крок на виконання Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", передає сайт Українського інституту національної пам’яті. На черзі — виділення приміщення та переміщення архівів КГБ від силових відомств.

"Створення Архіву національної пам’яті як цивільної установи за прикладом країн Центральної та Східної Європи — це гарантія сталого вільного доступу українців до документів ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ без політичних впливів та додаткових перешкод у вигляді спецдопусків тощо. Наступні кроки — сформувати команду, забезпечити приміщення та перевезти документи. Тоді буде вповні реалізовано Закон про доступ до архівів. Думаю, це ще рік-два роботи",  сказав голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Володимир В’ятрович також запевнив, що Закон працює і отримати доступ до архівних матеріалів можна вже сьогодні. Для цього необхідне лиш звернення до архіву та паспорт. 

"На жаль, деякі архівні установи не можуть забезпечити належний доступ, адже, наприклад не є функцією Національної поліції займатися історією. В них немає достатньої кількості працівників, не обладнані читальні зали. Для того, щоб громадяни не потерпали від цих проблем і створюється Архів національної пам’яті",  підкреслив Володимир В’ятрович.

Нагадаємо, що доступ мають всі громадяни України, а також іноземці. На сьогодні українські архіви репресивних органів СРСР — найбільша у світі відкрита збірка матеріалів комуністичного тоталітарного режиму. В Росії доступ до документів КГБ обмежено щонайменше до 2030 року.

Довідка:

21 травня 2015 р. набув чинності Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті.

Такий крок допоможе глибше дізнатися про минуле й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

Сталий доступ до архівних матеріалів репресивних органів гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка вважає можливість об'єктивно вивчати власну історію невід'ємною ознакою демократії.

Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та Центрально-Східної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів і таємної поліції та передали їх цивільним відомствам – аналогам Українського інституту національної пам’яті.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.