IN MEMORIAM: Дисидент і мовознавець Святослав Караванський

Сьогодні вранці на 96-му році життя помер учасник визвольного руху, дисидент і мовознавець Святослав Караванський.

Про це повідомила громадська діячка, громадянка США Галина Климук-Хом'як на сторінці в мережі "Фейсбук".

Помер Караванський у лікарні м. Балтимор, штат Меріленд.

 Святослав Караванський

Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі. У 1938-1939 роках він навчався в Одеському індустріальному інституті і заочно - інституті іноземних мов.

Протягом 1940-1941 років служив у Червоній армії. Під час німецько-радянської війни потрапив у німецький полон.

Звільнившись у 1942 році, Караванський навчався в Одеському університеті, брав участь у підпіллі ОУН(б) під псевдо "Бальзак".

За допомоги оунівських зв'язків із румунами Караванського  в 1944 році  десантували з літака на територію СРСР.

Однак за кілька днів його заарештували, і 7 лютого 1945 року військовий трибунал присудив Караванському 25 років таборів. Вирок відбував на Печорі, Колимі, в Мордовії.

З радянського ув'язнення Караванського звільнили 19 грудня 1960 року за амінстією. Він зайнявся журналістською, літературною й філологічною працею, яку розпочав ще в таборах.

Зокрема, Караванський уклав "Словник рим української мови" (60 тис. римованих пар), видав книжку "Біографії слів", переклав роман Шарлотти Бронте "Джейн Ейр".

У 1962 році вступив на заочний відділ філологічного факультету Одеського університету. Караванський активно виступав проти русифікації й за розвиток і підтримку української мови.

Святослав Караванський у своїй хаті в м. Дентон, штат Мериленд, США, травень 2016 року. Фото: "Фейсбук" Наталі Кравчук.

Написав листа на ім'я прокурора УРСР з вимогою притятгти до кримінальної відповідальності міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (1960-1973) Юрія Даденкова за помилки, які призвели до порушення прав української нації.

За самвидавну статтю "Про одну політичну помилку" із критикою русифікації вищої школи законом "Про мову", написану 1965 року, Караванського  13 листопада того ж року заарештував КГБ.

Його відправили досиджувати невідбуту частину табірного терміну (8 років і 7 місяців) у табори суворого режиму.

Під час другого ув'язнення Караванський п'ять разів оголошував голодування, а також збирав свідчення в'язнів - свідків розстрілу польських офіцерів у Катині.

У 1969 році його засудили в таборі ще до 5 років тюрми і 3 років таборів суворого режиму.

Загальний термін, проведений Караванським у радянських таборах, склав 31 рік. У лютому 1979 року його оголосили членом Української Гельсінкської групи. Після звільнення, 30 листопада 1979 року Караванський із дружиною Ніною Строкатою зміг емігрувати в США.

Радянська влада позбавила їх обох громадянства.

Опублікував низку праць із мовознавства, зокрема "Практичний словник синонімів української мови" та "Російсько-український словник складної лексики" та ін. Кавалер ордену "За мужність" І ступеню.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.