З’явився віртуальний музей історії культури та активізму Луганська

24 листопада в Києві активісти молодіжної організації «СТАН» презентували віртуальний музею історії культурного та громадського життя Луганська в 2004—2013 роках.

Про це повідомляє газета "День". Музей "Luhansk’s Art&Facts" являє собою веб-сайт, на якому зібрані та скласифіковані фото та відеоматеріали різноманітних артефактів і явищ культурної історії Луганська за 2004—2013 роки. Крім того, на порталі розміщено спогади людей, які були активними в громадському житті міста тих часів.

Ініціаторами створення віртуального музею стали вимушені переселенці з Луганська, які прагнули зберегти пам’ять про життя міста до війни. Автором ідеї виступили Ярослав Мінкін – луганець, який нині проживає в Івано-Франківську - та дослідниця Анна Остафійчук (Нідерланди).

Частина команди проекту. Зліва праворуч: Богдан Дубильовський, Яна Браун та автор ідеї Ярослав Мінкін 

"Музей покликаний законсервувати і зберегти артефакти культурного життя Луганська в період між двома революціями. Руйнувати стереотипи щодо регіону та їх мешканців, заповнювати порожнечу тотальної ізольованості і невідомості про тамтешнє мистецьке і активістське життя. І коли нависла загроза втратити багато мистецьких цінностей, ми вирішили врятувати все що ще можливо і зробити це надбанням громадськості із комфортним доступом", - говорить один із авторів проекту Богдан Дубильовський.

На презентацію зібрався аншлаг 

За словами організаторів, щоб його втілити їм знадобилося півроку. Заручившись підтримкою "Гете-Інституту в Україні", Музею округу Фрідріхсхайн-Кройцберг у Берліні (Friedrichshain-Kreuzberg Museum) та Міністерства іноземних справ Федеративної Республіки Німеччини  їм удалося розробити концепцію та наповнити віртуальний музей оцифрованими експонатами та унікальними свідченнями.

Зібрані експонати творці музею розділили на п’ять категорій: артефакти, персони, середовища, місця та події. Ключовим критерієм добору була різноманітність у висвітленні життя міста.

Головна сторінка сайта віртуального музею 

"Музей демонструє відвідувачам нереалізовану альтернативу – культурні та громадські ініціативи Донбасу, які уособлювали демократичний європейський шлях і були насильно перевані з початком конфлікту. Заперечувати цей досвід непродуктивно. Краще зберегти цю пам’ять і зробити висновки, щоб сформувати ґрунт для майбутніх реформаторів Донбасу", - пояснює один із керівників "СТАНу" Костянтин Скоркін.

Над створенням проекту "Luhansk’s Art&Facts" працювали: Ярослав Мінкін, Світлана Ославська, Богдан Дубильовський, Мелані Кребс, Яна Браун, Оксана Свищ, Христина Чернеко, Кайл Логан і Євгеній Королєтов. 

 Виступає - Світлана Ославська

Як пояснили автори, хронологічні межі їхнього проекту починаються з 2004 року, коли суспільно-культурне життя Луганська стало помітним як самобутнє явище, і закінчуються 2013 роком, тобто останнім мирним роком у житті міста.

Під час презентації перед учасниками виступив директор Музею Фрідріхсхайн-Кройцберг Мартін Дюсполь, який провів паралелі між вигнанням німців із Східної Європи до власне німецьких земель після Другої світової війни і вимушеним переселенням луганчан унаслідок російсько-української війни. Німці-біженці також створювали музеї, присвячені їхнім малим батьківщинам.

Однак, на його думку, віртуальний музей "Luhansk’s Art&Facts" значно прогресивніший, оскільки він не консервує ностальгію за регіоном, а орієнтований на збереження культурних надбань Луганщини для майбутніх поколінь.

Відвідати віртуальний музей "Luhansk’s Art&Facts" можна за адресою www.artluhansk.com. Автори проекту закликають поповнювати віртуальну колекцію та пропонувати свої зауваження.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.