Вийшла друком книга про те, як партизанський рух в Україні став радянським

Українська історіографія радянського партизанського руху під час Другої світової війни поповнилася новою працею "Радянський рух Опору в Україні: організація, легітимація, меморіалізація (1941-1953 рр.)"

Про це "Історичній правді" повідомив автор монографії Іван Капась. В основу книги покладено кандидатську дисертацію, яку автор захистив в Інституті історії України НАН України.

Як зазначено в анотації, у монографії висвітлюються військово-політичні та суспільні процеси в Україні під час Другої світової війни та перших повоєнних років, пов’язані з організацією, легітимацією та меморіалізацією радянського руху Опору 1941–1944 рр.

"Праць з вказаної тематики написано багато. Але, наприклад, радянські історики концентрували увагу здебільшого на фактологічному боці справи. Вони висвітлювали "всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників" під керівництвом "провідної" та "спрямовуючої" компартії. Стихійність як форма самоорганізації населення з власної ініціативи заперечувалася або перебувала у тіні", -  говорить автор Іван Капась

 

Основу доказової бази книги складають вперше використані унікальні документи архівосховищ України, Росії та Казахстану, завдяки яким вдалося пролити світло на: процес формування структури організації боротьби на окупованій території України; маловивчені питання стихійного спротиву загарбникам; шляхи перепідпорядкування самоорганізованих партизанських загонів представникам радянської влади; діяльність партійних груп з аналізу, збирання, розробки та затвердження звітних документів партизанських формувань; специфіку державної підтримки, процедуру нагородження, увічнення пам’яті про партизанів та підпільників.

"У поточній монографії розглядається не сам радянський рух Опору як явище, а військово-політичні та суспільні процеси, пов’язані з його організацією, легітимацією та меморіалізацією. Їх висвітлення показує політичну неоднорідність учасників боротьби та неоднозначні підходи компартійної влади воєнних й перших повоєнних років до увічнення подій дотичних до спротиву окупантам", - додає історик.

Обрані часові межі, за словами Івана Капася, тісно пов’язані з вищевказаними процесами. Нижню межу (1941 р.) визначає початок організованого та стихійного спротиву агресору на захопленій ним території України. Верхня (1953 р.) – це завершення епохи сталінізму, з якою пов’язаний перший етап офіційного визнання та меморіалізації учасників радянського руху Опору.

Книгу видало видавництво "К.І.С.". Наклад - 500 примірників. Ознайомитися із фрагментом праці можна тут.

Зміст

Переднє слово

Від автора

Вступ

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗГОРТАННЯ РАДЯНСЬКОГО РУХУ ОПОРУ В УКРАЇНІ 1941-1944 рр

1.1. Діяльність КП(б)У, НКВС та Червоної армії з налагодження
організованої боротьби на окупованій території України

1.2. Стихійний рух Опору та його централізація

Розділ 2. ЛЕГІТИМАЦІЯ ПАРТИЗАНСЬКИХ З'ЄДНАНЬ, ЗАГОНІВ І ГРУП В УШПР

2.1. Облік і перевірка особового складу

2.2. Затвердження звітної документації

Розділ 3. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПІЛЬНИХ І ПАРТИЗАНСЬКИХ ФОРМУВАНЬ У КП(б)У

3.1. Процедура визнання учасників руху Опору в умовах

відновлення радянської влади у визволених областях

3.2. Легітимація підпільних організацій і партизанських

формувань наприкінці війни та в перші повоєнні роки

Розділ 4. ФОРМУВАННЯ СТАТУСУ УЧАСНИКА ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ: ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ТА МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ У 1941-1953 рр.

4.1. Соціальні преференції і нагородження

4.2. Увічнення пам'яті про партизанів та підпільників

Висновки

Примітки

Перелік умовних скорочень

Джерела та література

Додатки

Іменний покажчик

Географічний покажчик

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.