У Києві може з’явитися бульвар Гавела

Близько 10:00 13 липня завершилося громадське обговорення проекту перейменування бульвару Лепсе у Києві на бульвар Вацлава Гавела.

Напередодні була зафіксована підозріла активність із голосуванням "проти" цієї ініціативи. 

Представники компанії Kitsoft, що розробляла сайт Київської міської державної адміністрації, заявили про можливі проблеми з накруткою голосів проти перейменування бульвару Івана Лепсе на бульвар Вацлава Гавела.

"Ми займаємося цим питанням. Певний сигнал є, і ми будемо на нього реагувати, ухвалювати якісь рішення", – повідомив технічний директор компанії-розробника Kitsoft Олександр Єфремов в інтерв'ю для "Радіо Свобода".

Підозри у накручуванні голосів спричинило активну громадянську кампанію у мережі.

Ідею перейменування цього київського бульвару на честь одного з найбільших моральних авторитетів ХХ століття публічно підтримали співак і композитор Святослав Вакарчук, історик і журналіст Вахтанг Кіпіані, політолог Олексій Гарань, народні депутати Мустафа Наєм та Микола Княжицький, екс-прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, багато інших відомих українців.

У голосуванні взяла участь 5541 особа. Про це повідомляє сайт КМДА.

 

"ЗА" перейменування бульвару на честь Вацлава Гавела проголосувало 3529 осіб.

"ПРОТИ" проголосувало 2011 осіб.

Результати цього обговорення і голосування є підставою для Київської міської ради прийняти відповідне рішення щодо перейменування бульвару.

Вацлав Гавел (5 жовтня 1936— 18 грудня 2011) — Президент Чехословаччини (1989-1992), Президент Чехії (1993-2003), чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст. Автор "підручника з подолання тоталітаризму" - есею "Сила безсилих".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.