Розпочалися Єврейські дні у львівській Ратуші

З 12 липня до 5 серпня у Львові відбуватиметься просвітницький проект "Єврейські дні у Ратуші". Цього року лекції та дискусії об’єднані темою "Спільноти, середовища та держави у спірних містах ХХ століття".

Участь в проекті візьмуть науковці з Польщі, Великобританії, Німеччини, Сполучених Штатів Америки та України.

Усі події, окрім "міських прогулянок", уже традиційно відбуватимуться у ресторані "Ратуша" (пл. Ринок, 1). Вхід – вільний!

Повна програма доступна за посиланням на сайті Центру міської історії (Львів).

"Єврейські дні" розпочинаються лекцією Катажини Котинської "Мультикультурність, багатоголосся, мовчання. "Інший" міжвоєнного Львова в літературі".

Початок о 19.00

 

Мультикультурність міжвоєнного Львова є охоче мальованим образом. Як це питання виглядає в літературі міжвоєнного періоду і перших років післявоєнного. Яке місце в місті польських авторів займають українці, де в текстах українських авторів є поляки, як одні і другі бачать євреїв?

Друга світова війна принесла черговий, після 1918 року, катастрофічний перелом для львівської мультикультурності. Одним з його елементів є зміна населення міста, до якої призвели "репатріації", вивезення, Голокост, прибуття до міста нових мешканців.

Перервана пам’ять, вимушене відокремлення від "малої батьківщини" призвели до того, що в творах чисельних еміграційних авторів і польських "репатріантів" зміцнюється образ Львова – мультикультурної ідилії.

В пролозі до воєнної катастрофи була міжвоєнна ізоляція різних спільнот, відокремлене існування, паралельне, повне стереотипів. На додаток, в стосунку до євреїв – означене антисемітизмом, який тоді переважно сприймався як природній, не вартим уваги елемент образу світу. Після Голокосту цей анисемітизм на рівні рефлексу переходить на декілька десятиліть в майже повне мовчання, з яким стараємося впоратися тільки тепер.

 Катажина Котиньска

Професор Катажина Котиньска, працює в Інституті славістики Польської Академії Наук, Варшава. Україністка, літературознавець, перекладачка української і білоруської літератури. Коло дослідницьких зацікавлень: українська література XX i XXI ст., образ Львова в літературах різних народів, функціонування літературного тексту в сприйнятті читача, літературний переклад – практика і критика. В 2015 р. видала книжку "Львів: про прочитання міста по-новому" ("Lwów: o odczytywaniu miasta na nowo", Краків, MCK).

"Єврейські дні" є публічною програмою для широкої громадськості і пов'язані з двома проектами Центру міської історії: літньою школою про єврейську історію і багатокультурне минуле, яка триває з 2010 року та ініціативою "Простір Синагог: єврейська історія, спільна спадщина та відповідальність" (у партнерстві з Львівською міською радою та Німецьким товариством міжнародної співпраці GIZ).

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.