Не Щорс, а Сновськ. Декомунізовано ще понад три сотні топонімів

Сьогодні Верховна Рада України ухвалила три постанови про перейменування географічних назв.

Про це повідомив Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Відповідно до постанови 4468, нові назви одержали 6 районів, 218 населених пунктів, із них 4 міста. Так, Димитров Донецької області став Мирноградом, Котовськ на Одещині — Подільськом, Красноармійськ у Донецькій області — Покровськом, а Щорс на Чернігівщині — Сновськом. Історичні назви повернуто 45 місцевостям. 

Постанова 4086 стосувалася 76 найменувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Постановою 4087 перейменовано ще 75 найменувань у Криму.

Крім того, "Тексти" повідомляють про такі перейменування на Південному Сході України: 

у Донецькій області місто Торез – на місто Чистякове, Юнокомунарівськ – на Бунге, Кіровське – Хрестівка, Комсомольське – Кальміуське; 

у Луганській області Стаханов – на місто Кадіївка, Краснодон – на Сорокине, Красний Луч – Хрустальний, Свердловськ – на Довжанськ, Вахрушеве – Боково-Хрустальне, Кіровськ – Голубівка.

в АР Крим Красноперекопськ – на Яни Капу, смт Кіровське – Іслям-Терек, смт Совєтський – Ічкі, смт Орджонікідзе – Кайгадор.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.