Помер дисидент, режисер і політик Лесь Танюк

Сьогодні біля 13:00 на 78-му році житті помер дисидент, режисер театру та кіно, один із керівників Народного Руху в 90-х, народний депутат Лесь Танюк.

Про це повідомив на своїй сторінці народний депутат Степан Кубів, передає "Новое Время".

Леонід (Лесь) Степанович Танюк народився в с. Жукин на Київщині 8 липня 1938 року, виростав у Луцьку. Під час навчання в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого (1958-1963) познайомився з дисидентами Іваном Світличним, Аллою Горською, Василем Стусом, В'ячеславом Чорноволом та іншими. 

 Лесь Танюк. Фото: wikipedia.org


Ставив вистави у театра Львова, Одеси, Харкова, Москви (ЦДТ, МХАТ, ім. Станіславського, ім. Пушкіна тощо). До Москви Танюк змушений був переїхати через переслідування з боку радянської влади. Вів правозахисну діяльність, за що його в 1988 р. звільнили з посади головного режисера Київського молодіжного театру без права на режисуру.

Був народним депутатом України I-VI скликань від Народного Руху України (НРУ), автором і співавтором понад 60 законів, зокрема "Про культуру", "Про мови в Українській РСР", "Про Державний герб України".  У 1990-1994 — голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження.

Член Центрального проводу НРУ (з 1992), заступник голови НРУ, член Політради НРУ (з 1999). Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з 1995)

Від 1992 року Лесь Танюк - Голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. В. Стуса (до 2014). Був також головою Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму "Нюрнберг-2", створеного з ініціативи "Меморіалу".

Отримував звання заслуженного діяча мистецтв України (1995) та народного артиста України (2008). Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірників поезій. Професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Дивіть також:

Лесь Танюк. Самовидець сучасності

 

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.