У Дніпропетровську "декомунізували" 57 топонімів - вулиці, острів і метро

24 листопада в.о. міського голови Дніпропетровська Галина Булавка видала розпорядження про перейменування 57 топонімів, назви яких пов'язані із комуністичною партією.

Про це повідомляє УІНП з посиланням на офіційний документ Дніпропетровської міськради.

У переліку перейменувань більше 40 вулиць і провулків, кілька житлових масивів, площ та парків, а також один острів та одна станція метро.

 

Зокрема, острів Комсомольський перейменували на Монастирський, а станція метро "Комунарівська" тепер називатиметься "Покровська".

Вулицю Героїв Сталінграда перейменовано на проспект Богдана Хмельницького, узвіз Тольятті - на Кодацький, вулиця Чекістів - на Переможну, вулицю Чубаря - на Володимира Сосюри, вулицю Дзержинського - на Коханівьку.

 

Сквер імені Леніна перейменовано на сквер Героїв, парк Леніна - на Кодацький, парк Калініна - на парк Пам'яті і примирення.

Вулиця Жовтнева отримала назву Золотоосіння, провулок Кірова - провулок Назарія Яремчука.

 

Вулиця Постишева і вулиця Барбюса перейменовані на честь бійців 25-ої десантної бригади Олександра Серебрякова (загинув під час російсько-української війни у червні 2014 року) та Євгена Сердюкова (загинув під час російсько-української війни у липні 2014 року).

Загалом у Дніпропетровську близько 300 комуністичних топонімів. Наразі перейменовані ті, що не викликали заперечень на громадських слуханнях. Решту впродовж трьох місяців повинен перейменувати новообраний міський голова Борис Філатов.

Нагадємо, що декомунізаційні закони, серед яких є й закон про заборону пропаганди комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів, а також їхньої символіки, вступили в дію 21 травня 2015 року.

Згідно з законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" місцеві ради мали ухвалити рішення про нові назви до 21 листопада 2015 року.

Згідно з законами, до назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки (напр. Свердловськ, Жданов, Дніпродзержинськ, Кіровоград, вул. Якіра, пл. Урицького).

Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них (напр. вул. 50 років СРСР, площа Радянської Туркменії).

Підлягають зміні назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України. (напр. вул. Жовтневої революції, станція "Більшовик", проспект 40-річчя Жовтня, пров. Чекістів, платформа "Ім. XXI З'їзду").

Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

Інші матеріали за темами ДЕКОМУНІЗАЦІЯ та ТОПОНІМІКА

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.