У 1915 році Російська імперія депортувала 4 млн українців - історик

Близько чотирьом мільйонам українців довелося покинути домівки на вимогу керівництва Російської імперії під час Першої світової війни. Людей виселяли з Галичини, Волині, Поділля.

Про це в ефірі Громадського радіо повідомив дослідник історії Києва Станіслав Цалик.

"Йшла Перша світова вже майже рік, Російська армія наступала і йшла теренами Австро-Угорщини, - розповів краєзнавець. - Але з травня 1915 року ситуація почала кардинально змінюватися: австрійське військо почало наступати, а російське — відповідно, відступати".

Коли стало зрозуміло, що процес затягнеться надовго, з Петрограда [столиця Російської імперії - ІП] надійшов наказ, що території, які залишаються ворогові, мають бути повністю зачищені.

"Ішлося про 4 млн людей за півроку. Але оскільки все це було раптово, було багато зовсім не шляхетних речей: людей виселяли примусово, - зазначив історик. - Чоловіків у віці 17-45 років під конвоєм виселяли у глибину Російської імперії. Тому що це були люди мобілізаційного віку".

Станція Ковель, 1915 рік. В очікуванні посадки на київський поїзд. Кожній родині дозволяли брати у вагон не більше 5 пудів (81,5 кг) багажу. Фото з архіву Станіслава Цалика

За словами краєзнавця, це перша така масштабна депортація на цих теренах, яка є забутою.

"Міряли не людьми, а  родинами, - наголосив він. - З собою можна було взяти не більше, ніж 81,5 кілограм речей. У вагоні мало бути не менше 30 людей, але не було вказівки, не більше скількох. Тобто, вагони просто "набивали" людьми".

Для більшості біженців Київ слугував перевалочним пунктом. За наказом, вони мали слідувати до Курської, Рязанської, Тульської, Калузької, Орловської губерній і оселитися там. Альтернатива – копальні Донбасу, але така пропозиція майже не мала успіху.

"Влада боялася залишати прибульців у Києві чи Київській губернії, - підкреслив історик. - Збільшення кількості україномовного населення урядовці вважали небезпечним".

У Контрактовому будинку на Подолі влаштували ізолятор для хворих біженців. Фото майстерні Маркова на Хрещатику

Кияни переказали на рахунки Київського відділення допомогового комітету 1,3 млн рублів пожертв. Також біженцям допомагали одягом, взуттям, медикаментами. Люди з київських сіл жертвували для депортованих продукти.

Інші матеріали за темами ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА та ДЕПОРТАЦІЯ

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.