У Києві - виставка про українську освіту за кордоном в 1930-х

У приміщенні Київського міського будинку учителя відкриють документальну виставку "Українські навчальні заклади та наукові осередки за кордоном (1920–1930-ті рр.)".

Про це йдеться у прес-релізі Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

У період між двома світовими війнами українська політична еміграція, причетна до процесів українського державотворення 1917–1921 рр., поставила за мету зберегти себе як частину українського етносу та заявити про українців у світі. Одним із шляхів досягнення цієї мети стало заснування на чужині, передусім у Чехословаччині, навчальних та наукових закладів. Роль і значення українських еміграційних наукових та навчальних осередків у справі виборювання незалежної України сформулював голова Директорії УНР Симон Петлюра:

"Наша боротьба не закінчилася відступом Уряду та Армії поза межі Батьківщини… Закон розподілу національних сил поклав на нас – тих, що живуть тепер на чужині, – певну пайку праці, яку тільки ми – і більше ніхто – й можемо виконати".

Саме наукова діяльність, зазначав С. Петлюра, більш ніж будь-яка інша, здатна продемонструвати "нашу національну здібність до конструктивної праці і наявність за нами тих елементів державної творчості, що являються незаперечними доказами оправданности наших змагань в цьому напрямку".

Поза межами Батьківщини, українці заснували низку навчальних закладів та наукових товариств, зокрема, у Чехословаччині (Український Вільний Університет, Українську Господарську Академію, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український інститут громадознавства, Історико-Філологічне товариство, Український академічний комітет, Союз інженерів українців), Німеччині (Український науковий інститут у Берліні) та Польщі (Український науковий інститут у Варшаві).

На виставці представлено документи, які висвітлюють діяльність закордонних українських навчальних закладів та наукових осередків, розповідають про видатних українських науковців, які стояли біля витоків цих інституцій, містять роздуми політичних та громадських діячів щодо важливості розвитку української науки та освіти на чужині.

 

Виставку урочисто відкриють 20 листопада о 14.00 у приміщенні Київського міського будинку учителя (вул. Володимирська, 57). Виставка працюватиме до 30 листопада. Вхід вільний.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.