В 1941-45 роках загинули 26,6 млн громадян СРСР - Міноборони РФ

"Загальні людські втрати СРСР у Великій вітчизняній війні" склали 26,6 млн осіб, із них "безповоротні військові втрати" - майже 12 млн.

Такі дані навів начальник управління Міноборони РФ з увічнення пам'яті загиблих під час захисту вітчизни Владімір Попов, повідомляє Інтерфакс.

"Безповоротні втрати військ і сил армії і флоту склали майже 12 млн військовослужбовців. Пропали безвісти і потрапили в полон 4,5 млн осіб, з полону повернулися на батьківщину 1,8 млн", - розповів Попов.

Він додав, що на примусові роботи з окупованих радянських територій до Третього рейху насильно було "викрадено 5,3 млн осіб, з них 2,2 млн загинуло".

За його словами, в роки німецько-радянської і радянсько-японської війни (1941-45 рр.) загальні безповоротні людські втрати Радянського Союзу - військовослужбовців і цивільного населення - склали 26,6 млн людей.

Попов також зазначив, що через Червону Армію та інші силові структури пройшли 34,5 млн радянських громадян. Постійно в діючій армії перебували (воювали на фронті) 5-6,5 млн осіб.

Нагадаємо, у травні 2014 року Інститут історії України Національної академії наук навів дані про кількість українців у лавах Червоної армії - 6-7 млн із загальної кількості 34,5 млн.

Кожен другий (3,5 млн) із українців у лавах ЧА загинув, а кожен другий із тих, хто вижив, став калікою. Приблизно третина від цифри військових втрат СРСР, озвученої Поповим.

Тоді ж повідомлялося про загальні втрати населення Української РСР внаслідок Другої світової війни (1939-1945 рр.) - 13-13,5 млн осіб. Приблизно половина від цифри загальних втрат СРСР, озвученої Поповим.

На примусові роботи до Третього рейху було вивезено близько 2 млн українців.

Як відомо, у грудні 2010 року тодішній прем'єр-міністр РФ Владімір Путін заявив, що найбільших утрат у війні з нацизмом зазнала Росія - "більше 70%" від усіх радянських жертв. Тоді ж Путін заявив, що Росія перемогла б у Другій світовій війні навіть без допомоги України.

У відповідь українські ветерани нагадали Путіну, що з 15 фронтів ЧА більше половини були очолювані українцями за походженням, а кожен п'ятий із 11 тисяч Героїв Радянського Союзу часів війни - українець, при цьому один із трьох тричі Героїв СРСР -  українець Іван Кожедуб.

ТАКОЖ: "Від Дніпра до Ельби. Чотири Українські фронти"

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.