Історик перетворить Фабрику повидла у Львові на культурний центр. ФОТО

Австрійський історик Гаральд Біндер, засновник "Центру міської історії Центрально-Східної Європи" планує перетворити Фабрику повидла (вул. Богдана Хмельницького, 124) на культурний центр.

Про це стало відомо з одного з епізодів телепроекту "Феномен Львова", який знімає "Центр міської історії", повідомляє Zaxid.net.

"Центр міської історії існує вже 10 років. Для мене це час для нового проекту, тому купив фабрику на Підзамче, так звана Фабрика повидла, - розповів науковець. - Тут буде культурний комплекс – театр, мистецькі майстерні, музика. Я думаю, це добре для Підзамче, району, який асоціюється у львів’ян з індустріальним, але він має потенціал стати осередком культури".

Згідно з даними держреєстру, Біндер придбав будинок ще у червні 2015 року. Попереднім власником фабрики був львівський бізнесмен Олексій Курилишин, який також намагався перетворити це приміщення на осередок культурних подій.

Фабрика повидла. Фото: uk.wikipedia.org

У вересні минулого року "Асоціація культурних індустрій" провела великий майстер-клас, на якому українські та білоруські урбаністи наробляли ідеї, що могли б оживити Фабрику повидла.

"Ми багато працювали, щоб створити тут культурний центр. Гаральду Біндеру сподобалась ця ідея і він вирішив, що буде продовжувати цю роботу", - зазначив Курилишин.

"Центр міської Центрально-Східної Європи" - громадська організація, заснована у 2004 році. Інституція, що популяризує науковий та культурний обмін інформації. Тут працюють історики, соціологи, архітектори, культурологи.

Окремим напрямком діяльності Центру є формування міського медіаархіву та цифрової історії. Керівник – Гаральд Біндер.  

Один із проектів Центру - електронна колекція оцифрованих мап міст Центрально-Східної Європи "Карти міст". Один з основних результатів діяльності проекту  - зібрання найбільшої он-лайн колекції планів міста Львова, які хронологічно охоплюють період від 1770 по 1977 рр.

Фабрика повидла – унікальна архітектурна споруда Львова, колишня фабрика спиртових напоїв. Була збудована на початку ХХ ст. для Фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків "Й. Корнік і син".

Всередині фабрики. Фото: pb.platfor.ma

За радянських часів тут розташовувався винзавод тресту "Укрголоввино", куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1.

ТАКОЖ: "Львів пострадянський: топографія міста, про яке не хочуть знати"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.