Радянська влада в Україні не була окупаційною - історик

Радянську владу в Україні (1920-1991) важко назвати окупаційною.

Про це в інтерв'ю Урядовому кур'єру заявив доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький.

За словами співробітника Інституту історії України НАНУ, якщо розглянути три походи російських військ в Україну взимку 1917-1918, взимку 1918-1919 років і восени 1920-го в національній і соціальній площинах, то стає очевидним, що комунізм в Україні не мав шансів на перемогу без військового втручання Росії.

"Справді, що могли протипоставити захисники УНР російським арміям загальною чисельністю 1,2 млн осіб, які опинилися в Україні восени 1920 року? - наголосив Кульчицький. - Отже, окупація? Але українське селянство вітало більшовиків, які обіцяли мир народам, фабрики — робітникам, землю — селянам".

Професор зазначив, що більшовики створили радянську Україну, яка мала вигляд повноцінної держави — із власними кордонами, столицею, органами влади, державною символікою і незалежним статусом. 28 грудня 1920 року підписано союзний договір між РСФРР і УСРР, яким підтверджувалася "незалежність і суверенність кожної з договірних сторін".

"Окупаційні — це політичні режими, нав’язувані ззовні, -  сказав історик. - Але як назвати режим, встановлюваний не зовсім чужою силою, з якою століттями співіснували, що нав’язує свої гени і відтворює себе в іншій оболонці?"

Він навів два протилежні приклади: коли 1939 року Червона армія здійснювала "визвольний похід" в Західну Україну, встановлена тут радянська влада була окупаційною. А перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР у 1990 році в трьох областях Галичини утворили дивний феномен — антикомуністичну радянську владу.

"На решті території комуністи виборів не програли, - підкреслив Кульчицький. - Інша річ, що більшість із них [у серпні 1991 року] скористалася в умовах паралічу загальносоюзного центру закладеною в конституціях можливістю виходу з СРСР".

За його словами, державність національних республік у складі СРСР творилася за українським зразком.

"Винайдений Леніним радянський режим являв собою тандем виконавчих комітетів рад (з управлінськими функціями) і партійних комітетів монопольної партії (з диктаторськими функціями), - пояснив науковець. - Національні республіки були спочатку незалежними державами, а з 1923 року — союзними республіками із правом вільного виходу із Союзу. А по партійній лінії вони загрузали в радянській імперії, як комахи в бурштині".

Професор додав, що до останніх років існування СРСР носієм радянської влади було не суспільство, а держава, уособлювана купкою вождів Компартії. І радянські громадяни, навіть колишні, звикли коритися владі.

"Конституційна реформа 1988 року ліквідувала компартійну диктатуру і зробила суспільство суверенним, - зазначив Кульчицький. - Це спричинило спочатку падіння комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи, а потім - розпад СРСР".

Історик підкреслив, що сучасна російська влада в особі Владіміра Путіна відкинула досвід радянського державотворення і повернулася до дореволюційних поглядів на Україну та українців, вважаючи, що жодних українців та України не існує, а на території України мешкає той же народ, що і на території Росії.

"Наша надія в тому, що вже з’явилося перше пострадянське покоління, - сказав науковець. - Помаранчевий майдан і Євромайдан довели, що визрівають громадянське суспільство і політична нація. Лінія фронту в сучасній війні України з Росією лежить не в національній площині, а у ставленні людей до демократії й диктатури".

Також: Професор Кульчицький: "Голодомор - це спроба знищити титульну націю СРСР"

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.