Артемівську повернули історичну назву Бахмут

23 вересня міська рада Артемівська, що в Донецькій області, 31 голосами "За" (при 8 "Проти", 3 "Утрималися" і 3, що не голосували) ухвалила рішення про повернення місту його історичної назви Бахмут.

Про це повідомляє офіційний сайт Артемівської міської ради. Рішення спрямоване на виконання Закону України "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" від 21 травня 2015 року.

Назву міста обговорювали на громадських слуханнях, де, між іншим, було запропоновано варіант нової назви – "Мирний". Однак більшістю голосів учасники слухань висловилися за відновлення історичної назви – Бахмут.

Топонім Бахмут походить від назви річки, на якій розташоване сучасне місто Артемівськ. Перше поселення  на тих землях, відоме як прикордонна Бахмутська сторожа, зафіксоване в джерелах 1571 року.  У 1783 – 1920 роках Бахмут повітовим містом Катеринославської губернії.  А між 1920 і 1925 роками – центром Донецької губернії у складі УСРР.

У 1924 році радянська влада перейменувала Бахмут в Артемівськ – на честь більшовицького революціонера й державного діяча Федора Сергєєва (партійний псевдонім – "Артем"), який в 1917 – 1920 роках діяв на Донбасі.

Окрім назви міста, згаданим рішенням Артемівська міська рада постановила перейменувати 45 вулиць і провулків Артемівська і смт. Красна Гора, які мають радянські назви. Їхній перелік можна переглянути тут. Назви ще 34 об’єктів топоніміки вимагають додаткових громадських обговорень.

Остаточно нову назву міста повинна затвердити Верховна Рада України.

Історична довідка:

Сергєєв Федір Андрійович (1883 – 1921), партійний псевдонім "Артем" – російський радянський партійний і державний діяч. Народився в с. Глєбово, нині Фатезького району Курської області РФ. Член більшовицької партії з 1902 року, згодом обирався членом ЦК РКП(б).

З липня 1917 року секретар комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. Після проголошення Української Народної Республіки активно сприяв збройній інтервенції Російської СФРР в Україну.

Ініціатор створення т. зв. "Донецько-Криворізької Радянської Республіки" 27-30 січня (9-12 лютого) 1918 року, в якій обіймав посади голови Ради народних комісарів ("уряду") і комісара у справах народного господарства. "Республіку", що існувала тільки на папері, не визнав навіть уряд  РСФРР.

На 2-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, (17-19 березня 1918 року) Сергєєв під тиском Леніна змушений був оголосити ДКРР складової частиною Радянської України. У 1920 році – голова Донецького губернського виконкому.

Загинув у результаті нещасного випадку на залізниці під Тулою в 1921 році.

------------------------

Також читайте:

Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.