Київ має позбутися 105 пам’ятників та пам’ятних знаків комуністичного режиму — Інститут національної пам’яті

У столиці досі стоять 12 пам’ятників Іллічу та стела чекістів. Український інститут національної пам’яті звернувся до київського міського голови Віталія Кличка щодо необхідності демонтувати низку пам’ятників та пам’ятних знаків.

Запропонований перелік об’єктів, що, відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", необхідно усунути з громадського простору в першу чергу, підготували співробітники УІНП.

Понад сотня столичних пам’ятників та пам’ятних знаків досі уславлюють більшовицьких діячів - тих, хто зі зброєю у руках боровся проти українських військ, або санкціонував окупацію та політичні репресії.

"Йдеться про 12 пам’ятників Леніну, а також досі не демонтований барельєф на станції метро Театральна, — каже співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. —

На вулиці Інститутській можна побачити меморіальну дошку Дмитрові Мануїльському, який був не лише членом Політбюро компартії, заступником голови Ради Міністрів УРСР, а й очолив кампанію з вилучення церковних цінностей, що обернулась грабунком українських храмів".

Перелік пам’ятників у Києві, що підлягають демонтажу, зайняв 3 аркуші, перелік пам’ятних знаків — 11 аркушів. Він містить не тільки назви і місця розташування, а й обгрунтування - чому та чи інша особа підпадають під дію законів про декомунізацію.

Перелік дивіться на сайті УІНП.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.