Київ має позбутися 105 пам’ятників та пам’ятних знаків комуністичного режиму — Інститут національної пам’яті

У столиці досі стоять 12 пам’ятників Іллічу та стела чекістів. Український інститут національної пам’яті звернувся до київського міського голови Віталія Кличка щодо необхідності демонтувати низку пам’ятників та пам’ятних знаків.

Запропонований перелік об’єктів, що, відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", необхідно усунути з громадського простору в першу чергу, підготували співробітники УІНП.

Понад сотня столичних пам’ятників та пам’ятних знаків досі уславлюють більшовицьких діячів - тих, хто зі зброєю у руках боровся проти українських військ, або санкціонував окупацію та політичні репресії.

"Йдеться про 12 пам’ятників Леніну, а також досі не демонтований барельєф на станції метро Театральна, — каже співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. —

На вулиці Інститутській можна побачити меморіальну дошку Дмитрові Мануїльському, який був не лише членом Політбюро компартії, заступником голови Ради Міністрів УРСР, а й очолив кампанію з вилучення церковних цінностей, що обернулась грабунком українських храмів".

Перелік пам’ятників у Києві, що підлягають демонтажу, зайняв 3 аркуші, перелік пам’ятних знаків — 11 аркушів. Він містить не тільки назви і місця розташування, а й обгрунтування - чому та чи інша особа підпадають під дію законів про декомунізацію.

Перелік дивіться на сайті УІНП.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.