Спецпроект

АНОНС: Прес-конференція "Як увічнити пам’ять про Революцію Гідності"

У середу, 11 лютого запланована прес-конференція представників робочої групи з створення Музею Майдану/Музею Свободи.

Ключовим питанням є обговорення проекту Закону України № 2058 "Про увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013-2014 років", концепції Музею Майдану/Музею Свободи та можливості розміщення музею у приміщенні Жовтневого палацу. Про це повідомляє сайт Українського інституту національної пам'яті.

Уже понад рік музейники, громадські активісти та Український інститут національної пам’яті працюють над створенням Музею Майдану/Музею Свободи.

В основі роботи робочої групи – розробка концепції та стратегії Музею Майдану/Музею Свободи, збір артефактів та спогадів, організація виставок.

Понад півтори тисячі артефактів і пам'яток, серед яких символ Євромайдану – "йолка", більш як 300 аудіо- та відеозаписів усної історії, дві виставки у Національному Художньому музею та Музею Івана Гончара — такі результати роботи цієї групи.

Учасники прес-конференції:

Ігор Пошивайло, кандидат історичних наук, голова Музейної ради при Міністерстві культури, заступник генерального директора Музею Івана Гончара

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті

Євген Глібовицький, політолог, журналіст, керуючий партнер консалтингової компанії pro.mova, викладач програм зі стратегій та маркетингу в Україні, Грузії та Центральній Азії

Василь Рожко, кандидат архітектури, начальник управління музейної справи Міністерства культури України

Тимур Бобровський, кандидат історичних наук, археолог, завідувач сектору археологічних досліджень Національного заповідника "Софія Київська"

Микола Скиба, історик, етнолог, директор ГО "Агенція культурних стратегій", учасник групи з розробки стратегії для царини культури "Культура 2025"

Катерина Чуєва, представниця Президії Українського комітету ІСОМ та ІСОМ-Europe, заступник генерального директора Музею Ханенків, учасниця групи з розробки стратегії для царини культури "Культура 2025"

Анастасія Гайдукевич, історик, старший науковий співробітник Музею Івана Гончара, голова ГО "Слава князів Острозьких"

"Прагнення свободи дозволило українцям залишитися собою протягом багатьох століть. Три Майдани (1990, 2004, 2013) — це найкращий вияв прагнення свободи теперішнього покоління українців, тому ми зобов’язані зберегти пам’ять про ці Майдани. Символічно, що місцем для музею стане будівля, де в 1930-ті розташували катівню НКВД — це означатиме остаточну перемогу ідеї свободи над тиранією", — каже Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Нагадуємо, ініціативна група за останні півроку зорганізувала мистецькі виставки в Національному художньому музеї України та Національному центру народної культури "Музей Івана Гончара".

Прес-конференція запланована на середу, 11 лютого, 10:30

Адреса: Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара", Київ, вул. Лаврська, 19

Виставка "Творчість Свободи: (р)еволюційна культура Майдану"

Координатор Анастасія Гайдукевич

096 31 727 61

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.