У Львові померла Стефанія Шабатура – мисткиня та громадська діячка

17 грудня у віці 77 років пішла з життя Стефанія Шабатура, багаторічний політв’язень.

17 грудня 2014 р. у Львові померла після тяжкої хвороби видатна художниця декоративно-ужиткового мистецтва, громадська діячка, член правозахисної Української Гельсінкської групи Стефанія Шабатура.

Стефанія Михайлівна Шабатура. Фото: dyvys.info

 

Народилася Стефанія Михайлівна 1938 року в с. Іване-Золоте Тернопільської області. 1961 р. закінчила художнє училище, 1967 р. – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, за фахом художник-прикладник. Проектувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках. Член Спілки художників України. Брала участь в роботі львівського Клубу творчої молоді "Пролісок" (КТМ), розповсюджувала самвидав.

Заарештована 12.01.1972 р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Брала активну участь в акціях протесту, голодовках. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописної збірка В. Стуса "Веселий цвинтар". Засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі в Мордовській АССР, на засланні – у селі Макушино Курганської області.

У лютому 1979 року підтримала Українську Гельсінкську групу, оголосивши себе її членом. Брала активну участь в протестних акціях в'язнів. Співавтор листів і звернень до міжнародних і радянських організацій. КДБ знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків Шабатури. Була співавтором багатьох збірників поетів і звернень до різних міжнародних організацій і радянських установ.

2 грудня 1979 р. закінчився її строк заслання і вона повернулася на Україну. Жила у Львові під адміністративним наглядом. У кінці 80-х була активісткою Львівських організацій Меморіалу, Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви. Протягом 1990–1995 рр. була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун.

З 1991 р. була головою Марійського товариства милосердя. Працювала художницею в текстильній промисловості. 1999 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, 2006 р. – орденом "За мужність" І ступеня.

 

Стефанія Шабатура, видатна мисткиня і громадська діячка, член правозахисної Української Гельсінкської групи, померла 17 грудня 2014 року після тяжкої тривалої недуги

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.