У Києві хочуть перейменувати 13 комуністичних назв вулиць. СПИСОК

Київська міська рада розпочала громадське обговорення перейменування деяких вулиць столиці, названих на честь діячів та подій радянського тоталітарного режиму.

Протягом 2005–2012 років Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проводила перейменування вулиць столиці, названих на честь подій та діячів, пов’язаних з організацією та здійсненням в Україні голодоморів, політичних репресій та інших злочинів.

Однак процедура перейменування не була завершена з різних причин. Український інститут національної пам’яті запропонував Київській міській раді повернутись до перейменування тих вулиць, процедуру щодо яких не завершили.

Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків Київради розглянула ініціативу УІНП, в результаті чого винесла на громадське обговорення  питання перейменування таких топонімів:

∙    бульвар Давидова у Дніпровському районі – на бульвар Віктора Некрасова,

∙    вулицю Криленка у Святошинському районі – на Олексія Береста,

∙    вулицю Крупської у Дарницькому районі – на Павла Чубинського,

∙    вулицю Ленінську у Святошинському районі – на Петра Дорошенка,

∙    вулицю Петра Запорожця у Деснянському районі – на Івана Миколайчука,

∙    вулицю Чапаєва у Шевченківському районі – на В’ячеслава Липинського,

∙    провулок Чеслава Бєлінського у Шевченківському районі – на Алли Горської,

∙    вулицю Академіка Шліхтера у Дніпровському районі – на Віфлеємську,

∙    вулицю Щорса у Печерському районі – на Євгена Коновальця,

∙    вулицю Юрія Коцюбинського у Шевченківському районі – на Володимира Винниченка,

∙    вулицю Максима Горького у Солом’янському районі (Жуляни) – на Анатолія Лупиноса,

∙    вулицю Максима Горького у Дарницькому районі (Бортничі) – на Кирила Осьмака,

∙    проспект 40-річчя Жовтня у Голосіївському районі – на Голосіївський.

"Неприпустимо, що у столиці досі є вулиці, названі іменами діячів, які боролись проти української державності, – вважає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Необхідно привести топоніміку до сучасних реалі життя українського суспільства, увічнити пам’ять про визначних осіб України і Києва".

За словами адвоката, юридичного консультанта Центру досліджень визвольного руху Сергія Рябенка, після перейменування мешканці вулиці не мають терміново змінювати документи. "Цим тільки лякають, користуючись необізнаністю звичайних людей у тонкощах українського законодавства. Документи, які засвідчують право власності громадян або юридичних осіб на квартири та інші об’єкти нерухомого майна, і так залишаються чинними. При здійсненні продажу або іншого відчуження такого нерухомого майна, ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою.

Юрист наголошує - "Фактично, вся вартість перейменування це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Але це можна зробити силами меценатів та волонтерів".

Нагадаємо, до 20 жовтня в Києві триває громадське обговорення щодо перейменування вулиці Інститутської на вулицю Героїв Небесної Сотні.

Проголосувати за проект рішення про перейменування або додати свою пропозицію можна за посиланням http://goo.gl/Iq0unY або за телефоном 1551.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.