У Києві хочуть перейменувати 13 комуністичних назв вулиць. СПИСОК

Київська міська рада розпочала громадське обговорення перейменування деяких вулиць столиці, названих на честь діячів та подій радянського тоталітарного режиму.

Протягом 2005–2012 років Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проводила перейменування вулиць столиці, названих на честь подій та діячів, пов’язаних з організацією та здійсненням в Україні голодоморів, політичних репресій та інших злочинів.

Однак процедура перейменування не була завершена з різних причин. Український інститут національної пам’яті запропонував Київській міській раді повернутись до перейменування тих вулиць, процедуру щодо яких не завершили.

Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків Київради розглянула ініціативу УІНП, в результаті чого винесла на громадське обговорення  питання перейменування таких топонімів:

∙    бульвар Давидова у Дніпровському районі – на бульвар Віктора Некрасова,

∙    вулицю Криленка у Святошинському районі – на Олексія Береста,

∙    вулицю Крупської у Дарницькому районі – на Павла Чубинського,

∙    вулицю Ленінську у Святошинському районі – на Петра Дорошенка,

∙    вулицю Петра Запорожця у Деснянському районі – на Івана Миколайчука,

∙    вулицю Чапаєва у Шевченківському районі – на В’ячеслава Липинського,

∙    провулок Чеслава Бєлінського у Шевченківському районі – на Алли Горської,

∙    вулицю Академіка Шліхтера у Дніпровському районі – на Віфлеємську,

∙    вулицю Щорса у Печерському районі – на Євгена Коновальця,

∙    вулицю Юрія Коцюбинського у Шевченківському районі – на Володимира Винниченка,

∙    вулицю Максима Горького у Солом’янському районі (Жуляни) – на Анатолія Лупиноса,

∙    вулицю Максима Горького у Дарницькому районі (Бортничі) – на Кирила Осьмака,

∙    проспект 40-річчя Жовтня у Голосіївському районі – на Голосіївський.

"Неприпустимо, що у столиці досі є вулиці, названі іменами діячів, які боролись проти української державності, – вважає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Необхідно привести топоніміку до сучасних реалі життя українського суспільства, увічнити пам’ять про визначних осіб України і Києва".

За словами адвоката, юридичного консультанта Центру досліджень визвольного руху Сергія Рябенка, після перейменування мешканці вулиці не мають терміново змінювати документи. "Цим тільки лякають, користуючись необізнаністю звичайних людей у тонкощах українського законодавства. Документи, які засвідчують право власності громадян або юридичних осіб на квартири та інші об’єкти нерухомого майна, і так залишаються чинними. При здійсненні продажу або іншого відчуження такого нерухомого майна, ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою.

Юрист наголошує - "Фактично, вся вартість перейменування це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Але це можна зробити силами меценатів та волонтерів".

Нагадаємо, до 20 жовтня в Києві триває громадське обговорення щодо перейменування вулиці Інститутської на вулицю Героїв Небесної Сотні.

Проголосувати за проект рішення про перейменування або додати свою пропозицію можна за посиланням http://goo.gl/Iq0unY або за телефоном 1551.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.