З Донецька і Луганська не вивозили державні архіви

Документи з державних архівів на Донеччині й Луганщині нікуди не вивозилися, а співробітники цих установ продовжують працювати у можливому для них режимі. Жоден із цих документів не знищений.

Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на заступника голови Укрдержархіву Ольгу Музичук.

За її словами, працівники держархівів на сході досі ходять на роботу, працюючи по півдня і власними силами охороняючи будівлі.

"Півтора мільйони документів Національного архівного фонду зберігаються в Державному архіві Луганської області, - зазначила Музичук. - І близько двох мільйонів документів - у Державному архіві Донецької області".

Музичук наголосила, що вивезти документи з Донецька й Луганська, де вони зберігаються у чотирьох дев'ятиповерхівках, наразі неможливо.

Чиновник додала, що жоден архівний документ не вивезений також і з держархіву тимчасово окупованого Криму.

Вона підкреслила, що основний принцип, за яким працюють усі архіви світу, це - принцип неподільності, тож усі документи повинні знаходитися там, де вони створені або прийняті на зберігання, навіть незважаючи на перепідпорядкування території іншій державі.

Як відомо, в Україні досі не призначено керівника Державної служби архівів замість звільненої у квітні 2014 року комуністки Ольги Гінзбург.

Інше за темою "Архіви"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.