Російські академіки уже пишуть історію "Новоросії"

Російські академіки обіцяють підготувати видання "Історія Новоросії" до березня 2015 року.

Про це заявив директор Інституту російської історії РАН Юрій Пєтров на зустрічі спікера Держдуми Сєрґєя Наришкіна з істориками Російської академії наук, повідомляє ІТАР-ТАСС.

"У нас уже склався творчий колектив, ми готові приступити до роботи і підготувати авторський варіант тексту приблизно до березня, - сказав Пєтров. - Обсяг - 60 друкованих аркушів [більше тисячі сторінок]".

Майбутню книгу включили у план пріоритетних проектів Російського історичного товариства.

Як відомо, у липні 2014 року Російська академія наук повідомила про плани написати історію "Новоросії" під егідою Російського історичного товариства.

На думку академіків, межами "новоросійських" кордонів є "гирло Дністра, на сході Північний Кавказ, на півночі район нинішнього Луганська та Харкова".

Російське історичне товариство було створене у 2012 році - його очолив Сєрґєй Наришкін, який до того був головою президентської Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.

Опікунську раду товариства очолив президент РФ Владімір Путін. Саме ця організація розробляє однакову для всіх шкіл "канонічну" концепцію викладання історії Росії в середній школі.

У червні 2014 року Путін доручив міносвіти спільно з Російським історичним товариством "гідно представити роль Криму в долі Росії" для нової шкільної програми з історії РФ.

У липні 2014 року повідомлялося, що в Держдумі РФ хочуть офіційно називати південь і схід України Новоросією.

Новоросія - адміністративна назва, запроваджена у XVIII сторіччі імперською адміністрацією в Санкт-Петербурзі для земель Війська Запорізького та Кримського Юрту (ханства). За царату використовувалася як політичний термін.

Новоросійська губернія існувала на козацьких і татарських землях двічі: в 1764-1783 рр. з центром у Кременчуку і в 1796-1802 рр. з центром у Новоросійську (пізніше Катеринослав, нинішній Дніпропетровськ).

У XIX сторіччі губернію було розділено на три - Катеринославську, Херсонську і Таврійську. Частина території нинішнього Донбасу (Луганськ, Донецьк, Артемівськ, Маріуполь) входила до Катеринославської губернії зі столицею в нинішньому Дніпропетровську. До неї ж належали Таганрог і Ростов-на-Дону (нині територія РФ).

Північні землі нинішнього Донбасу ніколи не належали до "Новоросії". Слов'янськ (козацький Тор), Краматорськ, Старобільськ, Біловодськ були у складі Слобожанської України (в ті часи Харківської губернії).

Здобуті в результаті війн із Османською імперією землі Дикого степу від Дністра до Кубані колонізовувалися переважно українцями.

На думку відомого дослідника історичної демографії, москвича Володимира Кабузана, частка українців у Херсонській та Катеринославській губерніях (разом) в середині ХІХ сторіччя складала 74%.

Дивіться також:

Історія Новоросії та її етнічний склад

Підручник РФ для школярів Криму: "Запретили русский"

Наришкін звинуватив Фінляндію в анексії Фінляндії

Образ ворога. Україна в російських підручниках

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.