Західна Європа не уявляє всіх жахів сталінізму - "Меморіал"

Україна, яка зазнала найбільших у Європі втрат від тоталітарних режимів Третього рейху й СРСР, досі не визнала на державному рівні Загальноєвропейський День пам'яті жертв сталінізму та нацизму (23 серпня).

Про це йдеться у заяві Всеукраїнського товариства "Меморіал" з приводу цієї поминальної дати.

"Одним із важливих завдань відновлення історичної правди та пам’яті про мільйони невинно закатованих та вбитих кривавими тоталітарними режимами Всеукраїнське товариство "Меморіал" імені Василя Стуса вважає гідне пошанування разом із нашими побратимами-європейцями цього скорботного дня", - йдеться в заяві.

На думку організації, Західна Європа не переживала правління сталінізму, тому у її масовій свідомості не закарбовані сповна всі жахіття, яких зазнали від більшовизму народи східної Європи.

"Тому українські науковці й історики, використовуючи політичний досвід Європарламенту, повинні напрацювати і подати європейському товариству максимально доступний нині перелік злочинів радянської епохи", - стверджують автори заяви.

"Меморіал" повідомляє, що радянсько-комуністичний тоталітарний устрій за всі свої злочини ще буде засуджений так, як був засуджений нацизм на Нюрнберзькому процесі.

"Ці два тоталітарні режими існували як брати-близнюки, що на людських кістках будували "імперії зла", тому вони разом повинні сидіти на лаві підсудних історії, - наголошують активісти. - Засудити комуністичний тоталітарний режим особливо актуально зараз, коли "неосталінізм" як мутант отримав друге дихання у лоні авторитарної Росії".

В заяві підкреслюється, що ігнорування подій в Україні світовою спільнотою вже призвело до нових злочинів прихильників "відновленння старого порядку" – окупації території України, жертв серед мирного населення, викрадень, тортур і вбивств тих, хто не хоче мати нічого спільного з "імперською Москвою, дії якої нагадують поведінку нацистської Німеччини перед розпалюванням нею Другої світової війни".

"Меморіал" звертається до світу з закликом не допустити повторення трагічних подій 75-річної давності, не йти на компромісні домовленості з Росією, що заохочуватимуть її до агресії.

"Лише такою принциповою позицією можна буде повернути до геополітичної тями кремлівське керівництво, - наголошують в організації. - Лише так можна буде навернути путінську Росію до дотримання норм міжнародного права і демократії".

Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму — міжнародний день пам'яті жертв тоталітарних ідеологій сталінізму та націонал-соціалізму.

Відзначається у країнах Європейського Союзу щорічно 23 серпня - в день підписання пакту Молотова-Ріббентропа (1939 рік), що розділив Європу на дві сфери інтересів за допомогою секретних додаткових протоколів і зрештою призвів до Другої світової війни.

Також: "Росія попросила не порівнювати СРСР і Третій рейх"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.