Під Києвом відкрили пам'ятний знак повстанцям отамана Зеленого. ФОТО

В селі Щербанівка Обухівського району Київської області відкрито пам’ятний знак козакам і старшинам Щербанівської сотні Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого.

Про це повідомляє історичний клуб "Холодний Яр".

Під час урочистого мітингу, який вів дослідник повстанського руху Роман Коваль, виступали родичі отамана Зеленого, краєзнавці, голови Київської та Закарпатської облорганізацій партії "ВО "Свобода" та інші.

На вшануваннях були присутні українці з Лівану та Німеччини.

Скульптор Михайло Горловий подякував односельчанам зі Щербанівки, що допомогли йому вшанувати "земляків, які у війську отамана Зеленого відстоювали право нашого народу на державне життя".

Фото: ФБ Тетяни Лемешко

Серед добровільних помічників скульптора були й родичі репресованого письменника Григорія Косинки, уродженця Щербанівки.

По відкритті меморіалу було вшановано могилу козака Щербанівського сотні Дніпровської повстанської дивізії Панаса Пустового, який загинув 1919 року.

Пам'ятний знак у процесі роботи скульптора. Фото: Павло СОЛОДЬКО

Співорганізаторами вшанувань виступили історичний клуб "Холодний Яр" та військово-історичний клуб "Повстанець", які сальвами віддали вояцькі почесті повстанцям та їхньому отаманові.

Село Щербанівка розташоване в долині річки Красна, поруч із Трипіллям (теж Обухівського району).

Пам'ятний знак розташований на краю села, відкривається чудова панорама водорозділу річок Красна і Бобриця

Данило Терпило, "отаман Зелений" - мешканець Трипілля, соціаліст-революціонер, активний учасник Української революції 1917-21 років, організатор повстанського руху на Київщині.

Визнавав владу Української Народної Республіки. Наприкінці 1918 року на чолі Першої Дніпровської повстанської дивізії Терпило допомагає Директорії УНР вибити з Києва уряд Української Держави (гетьманату) Павла Скоропадського.

У січні 1919-го вступив у конфлікт з Симоном Петлюрою (лідером Директорії), відмовившись відправити свою повстанську дивізію на фронт проти більшовиків в районі Чернігова.

Тоді ж вступає у союз із більшовиками, але після спроб останніх реформувати повстанську дивізію і реквізицій продовольства у селян Київщини розпочинає повстання проти ленінців.

У квітні 1919 року загони Зеленого захоплюють практично весь регіон - на кілька днів навіть Київ - змушуючи більшовиків відтягувати значні сили з більшовицько-УНРівського фронту.

Своєрідною кульмінацією повстання став похід зведеного більшовицького загону з Києва на повстанську "столицю" Трипілля улітку 1919 року.

Після початкового успіху червоної операції повстанцям удалося вибити більшовиків із села, знищивши більшу частину комсомольців та бійців інтернаціонального батальйону. Ці жертви увійшли до радянської міфологізованої історичної пам'яті як "Герої Трипілля".

У липні 1919 року Зелений організував у Переяславі масовий захід, на якому було урочисто проголошено скасування угод з Росією, укладених Богданом Хмельницьким у 1654 році.

Загинув у бою з денікінцями у жовтні 1919-го.

Дивіться також: "Каральний похід Петлюри проти Зеленого, січень 1919 року"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.