У Британії відкрили архіви КГБ, вивезені в 1992-му з Росії

Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР вважав п'ятьох членів британського істеблішменту, які шпигували на Радянський Союз, безнадійними п'яницями, нездатними зберігати секрети.

Це випливає з щойно розсекречених документів, вивезених із Росії у 1992 році колишнім співробітником архівного управління КГБ, майором Василем Мітрохіним, повідомляє ВВС.

Британські та американські спецслужби вважають архів Мітрохіна найціннішим джерелом інформації про діяльність радянських спецслужб.

Документи, які співробітник архівного відділу Першого головного управління КГБ старанно копіював протягом 12 років, він спочатку ховав у молочних бідонах на дачі, а потім вивіз на Захід. Протягом 20 років до них не було відкритого доступу.

Тепер документи відкрито для доступу в Архівному центрі Черчілля (Кембріджський університет).

Серед тисяч вивезених Мітрохіним документів є також і характеристики британських шпигунів, які працювали на СРСР.

Зокрема, з цих документів можна дізнатися, що думали в КГБ про Гая Берджеса і Дональде Макліні - двох із п'яти студентів Кембриджського університету, завербованих радянською розвідкою в 1930-і роки.

В одному з розсекречених документів говориться, що Берджес "був постійно під впливом алкоголю", а одного разу, будучи п'яним, мало не розкрив той факт, що він шпигує на СРСР.

"Якось, вийшовши з пабу, він упустив на тротуар одну з папок, яку він виніс з міністерства закордонних справ", - йдеться в записці.

Про Дональда Макліна в тій же записці говориться, що "погано вміє зберігати секрети", і що він "постійно п'яний".

Там же сказано, що, судячи з усього, будучи п'яним, він розповів про свою роботу на радянську розвідку одній зі своїх коханок, а також своєму братові.

Розсекречені документи також наочно демонструють вражаючі масштаби шпигунської роботи "кембріджської п'ятірки", якій вдалося проникнути у вищі ешелони британської розвідки.

Наприклад, у першій половині 1945 один лише Берджес передав радянській розвідці 389 документів із грифом "цілком таємно", а в грудні 1949 року він відправив до Москви 168 документів.

Крім Берджеса і Макліна, в "кембриджську п'ятірку" входили Кім Філбі, Ентоні Блант, а також п'ята людина. Вважається, що це був Джон Кернкросс, який працював у міністерстві закордонних справ Британії і в контррозвідці.

Всі п'ятеро були завербовані в студентські роки в Кембріджі. Після університету вони зайняли провідні позиції в британському МЗС, в МІ-5, а також Секретній розвідувальній службі SIS, яку зазвичай називають МІ-6.

Незадовго до закінчення Другої світової війни Кім Філбі був призначений головою відділу МІ-6, що займався Радянським Союзом. Іншими словами, радянському шпигунові було доручене завдання боротьби з радянськими шпигунами.

Василь Мітрохін багато років працював в архівах КДБ і мав доступ до тисяч документів. Він розчарувався в комунізмі і радянському ладі і почав від руки копіювати документи, які, як він вважав, могли б бути цікаві західним країнам.

Його втеча до Великобританії вважається величезним успіхом британських спецслужб, оскільки привезені ним документи пролили світло на операції радянської розвідки в роки холодної війни.

Сам Мітрохін заявляв, що хотів би, щоб його записи були б доступні широкій публіці. Він помер в 2004 році, і його родичі разом з Архівним центром імені Черчілля в Кембриджі багато зробили для того, щоб втілити це його бажання в життя.

У Центрі імені Черчілля зараз відкриті для перегляду 19 з 33 папок із записами, зробленими Василем Мітрохіним. Частина інформації з архіву Мітрохіна досі залишається засекреченою.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.