У Британії відкрили архіви КГБ, вивезені в 1992-му з Росії

Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР вважав п'ятьох членів британського істеблішменту, які шпигували на Радянський Союз, безнадійними п'яницями, нездатними зберігати секрети.

Це випливає з щойно розсекречених документів, вивезених із Росії у 1992 році колишнім співробітником архівного управління КГБ, майором Василем Мітрохіним, повідомляє ВВС.

Британські та американські спецслужби вважають архів Мітрохіна найціннішим джерелом інформації про діяльність радянських спецслужб.

Документи, які співробітник архівного відділу Першого головного управління КГБ старанно копіював протягом 12 років, він спочатку ховав у молочних бідонах на дачі, а потім вивіз на Захід. Протягом 20 років до них не було відкритого доступу.

Тепер документи відкрито для доступу в Архівному центрі Черчілля (Кембріджський університет).

Серед тисяч вивезених Мітрохіним документів є також і характеристики британських шпигунів, які працювали на СРСР.

Зокрема, з цих документів можна дізнатися, що думали в КГБ про Гая Берджеса і Дональде Макліні - двох із п'яти студентів Кембриджського університету, завербованих радянською розвідкою в 1930-і роки.

В одному з розсекречених документів говориться, що Берджес "був постійно під впливом алкоголю", а одного разу, будучи п'яним, мало не розкрив той факт, що він шпигує на СРСР.

"Якось, вийшовши з пабу, він упустив на тротуар одну з папок, яку він виніс з міністерства закордонних справ", - йдеться в записці.

Про Дональда Макліна в тій же записці говориться, що "погано вміє зберігати секрети", і що він "постійно п'яний".

Там же сказано, що, судячи з усього, будучи п'яним, він розповів про свою роботу на радянську розвідку одній зі своїх коханок, а також своєму братові.

Розсекречені документи також наочно демонструють вражаючі масштаби шпигунської роботи "кембріджської п'ятірки", якій вдалося проникнути у вищі ешелони британської розвідки.

Наприклад, у першій половині 1945 один лише Берджес передав радянській розвідці 389 документів із грифом "цілком таємно", а в грудні 1949 року він відправив до Москви 168 документів.

Крім Берджеса і Макліна, в "кембриджську п'ятірку" входили Кім Філбі, Ентоні Блант, а також п'ята людина. Вважається, що це був Джон Кернкросс, який працював у міністерстві закордонних справ Британії і в контррозвідці.

Всі п'ятеро були завербовані в студентські роки в Кембріджі. Після університету вони зайняли провідні позиції в британському МЗС, в МІ-5, а також Секретній розвідувальній службі SIS, яку зазвичай називають МІ-6.

Незадовго до закінчення Другої світової війни Кім Філбі був призначений головою відділу МІ-6, що займався Радянським Союзом. Іншими словами, радянському шпигунові було доручене завдання боротьби з радянськими шпигунами.

Василь Мітрохін багато років працював в архівах КДБ і мав доступ до тисяч документів. Він розчарувався в комунізмі і радянському ладі і почав від руки копіювати документи, які, як він вважав, могли б бути цікаві західним країнам.

Його втеча до Великобританії вважається величезним успіхом британських спецслужб, оскільки привезені ним документи пролили світло на операції радянської розвідки в роки холодної війни.

Сам Мітрохін заявляв, що хотів би, щоб його записи були б доступні широкій публіці. Він помер в 2004 році, і його родичі разом з Архівним центром імені Черчілля в Кембриджі багато зробили для того, щоб втілити це його бажання в життя.

У Центрі імені Черчілля зараз відкриті для перегляду 19 з 33 папок із записами, зробленими Василем Мітрохіним. Частина інформації з архіву Мітрохіна досі залишається засекреченою.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.