У Держдумі хочуть називати Україну "Малоросією"

Депутат Держдуми Міхаіл Дєґтярьов просить повернути слову "Малоросія" офіційний статус для позначення сучасної України.

Про це повідомляють "Известия".

Відповідне звернення Дєґтярьов [заступник голови комітету ДД з науки, від жиріновської партії ЛДПР] направив мовному регулятору - Інституту російської мови ім. В.В. Виноградова РАН.

Депутат просить інститут вивчити досвід вживання терміна "Малоросія" в російській мові і визначити офіційну позицію та рекомендації регулятора з можливості офіційного вживання слова "Малоросія" щодо України.

Парламентарій зазначає, що в державній документації "дані території" з XIV століття традиційно називалися Малою Руссю і Малоросією.

"Україною називати російську землю Малоросії несправедливо, але якщо вже дуже комусь хочеться, то потрібно хоча б відродити старовинну назву - Малоросія", - заявив Дєґтярьов.

За словами депутата, поняття "Малоросія" має активно використовуватися нарівні з терміном "Україна": "Почати потрібно політикам і журналістам, а потім і суспільство підхопить".

Як відомо, у 2011 році тодішній міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Малоросія - "ніжна назва" України.

Напередодні російсько-японської війни на початку XX сторіччя на території Маньчжурії планувалося створити адміністративну одиницю під назвою "Жовторосія".

Мала Русь [грецький варіант Мала Росія - "Μικρὰ Ῥωσσία"] - візантійська назва Руського королівства (Галицько-Волинської держави), яка з'явилася на початку XIV ст. під час створення окремої Галицької митрополії у складі Київської митрополії ("Великої Русі") Костянтинопольського патріархату.

У XVIII сторіччі термін "Малоросія" використовувався на позначення Гетьманської держави (Лівобережної Гетьманщини) - козацької автономії у складі Російської імперії (переважно нинішні Київщина, Чернігівщина і Полтавщина).

За царату термін "малорос" (як частина офіціозного "триєдиного російського народу" разом із "великоросами" і "білорусами") використовувався на позначення всіх підданих російського імператора, які були етнічними українцями.

Дивіться також: "Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.