Мінкульт РФ вважає недоцільним пам'ятати про жертв репресій

Міністерство культури Російської Федерації визнало програму "Про увічнення пам'яті жертв політичних репресій", підготовка якої ведеться з 2011 року, недоцільною.

Про це повідомляє Newsru.

Таким був результат обговорення федеральної цільової програми на 2014-2018 роки "Про увічнення пам'яті жертв політичних репресій", яка передбачала забезпечення доступу в архіви, підтримку музеїв історії репресій, а також соціальну підтримку жертв репресій.

У висновку Мінкультури містяться також експертні думки Мінфіну і навіть Мінкомзв'язку РФ.

Зокрема, у Мінфіні стверджують, що не бачать "підстав для прийняття і реалізації нових федеральних цільових програм", а на думку Мінкомзв'язку, реалізація проекту "може спричинити зайвий формалізм і невиправдані бюджетні витрати".

За висновком низки федеральних відомств, розробка окремої федерально-цільової програми наразі визнана недоцільною.

Окрім проблеми припинення бюджетного фінансування, існує і друга гостра проблема - гальмування чинних проектів на бюрократичному рівні, зазначає видання. Уповноважений із прав людини в РФ Владімір Лукін ще в грудні 2013 звертав увагу на те, що вже готові проекти украй повільно проходять необхідні етапи в бюрократичних інстанціях.

У зв'язку з подібною державною позицією активісти громадянської спільноти висловлюють думку про пошук альтернативних шляхів фінансування таких проектів.

Приміром, громадянська ініціатива "Остання адреса" і однойменний фонд увічнення пам'яті жертв політичних репресій, поповнюваний за рахунок добровільних пожертвувань громадян і організацій, займається встановленням меморіальних знаків на будинках, мешканці яких були репресовані в радянські часи.

Наразі позиція нинішньої влади РФ видається "цілеспрямованою та комплексною", наголошують журналісти.

Як відомо, у Пермському краї під загрозою закриття опинився Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36", який є одним із найвідоміших пам'ятних місць жертв ГУЛАГу.

Бюджетна підтримка "Пермі-36" припинилася з травня цього року. У зв'язку з чим у музеї табору, де катувалися і вмирали в тому числі політв'язні-українці (зокрема, Василь Стус), відключено електрику і не проводяться екскурсії.

У червні 2013 року повідомлялося, що автори концепції єдиного підручника з історії для російських шкіл уникають говорити про політичні репресії в СРСР. Постаті радянських лідерів планувалося розглядати в контексті тих реформ, які вони здійснили.

Згідно з соціологічним опитуванням 2012 року, росіяни поступово забувають про сталінські репресії.

Дивіться також інші матеріали за темою "Кремль"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.