Мінкульт РФ вважає недоцільним пам'ятати про жертв репресій

Міністерство культури Російської Федерації визнало програму "Про увічнення пам'яті жертв політичних репресій", підготовка якої ведеться з 2011 року, недоцільною.

Про це повідомляє Newsru.

Таким був результат обговорення федеральної цільової програми на 2014-2018 роки "Про увічнення пам'яті жертв політичних репресій", яка передбачала забезпечення доступу в архіви, підтримку музеїв історії репресій, а також соціальну підтримку жертв репресій.

У висновку Мінкультури містяться також експертні думки Мінфіну і навіть Мінкомзв'язку РФ.

Зокрема, у Мінфіні стверджують, що не бачать "підстав для прийняття і реалізації нових федеральних цільових програм", а на думку Мінкомзв'язку, реалізація проекту "може спричинити зайвий формалізм і невиправдані бюджетні витрати".

За висновком низки федеральних відомств, розробка окремої федерально-цільової програми наразі визнана недоцільною.

Окрім проблеми припинення бюджетного фінансування, існує і друга гостра проблема - гальмування чинних проектів на бюрократичному рівні, зазначає видання. Уповноважений із прав людини в РФ Владімір Лукін ще в грудні 2013 звертав увагу на те, що вже готові проекти украй повільно проходять необхідні етапи в бюрократичних інстанціях.

У зв'язку з подібною державною позицією активісти громадянської спільноти висловлюють думку про пошук альтернативних шляхів фінансування таких проектів.

Приміром, громадянська ініціатива "Остання адреса" і однойменний фонд увічнення пам'яті жертв політичних репресій, поповнюваний за рахунок добровільних пожертвувань громадян і організацій, займається встановленням меморіальних знаків на будинках, мешканці яких були репресовані в радянські часи.

Наразі позиція нинішньої влади РФ видається "цілеспрямованою та комплексною", наголошують журналісти.

Як відомо, у Пермському краї під загрозою закриття опинився Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36", який є одним із найвідоміших пам'ятних місць жертв ГУЛАГу.

Бюджетна підтримка "Пермі-36" припинилася з травня цього року. У зв'язку з чим у музеї табору, де катувалися і вмирали в тому числі політв'язні-українці (зокрема, Василь Стус), відключено електрику і не проводяться екскурсії.

У червні 2013 року повідомлялося, що автори концепції єдиного підручника з історії для російських шкіл уникають говорити про політичні репресії в СРСР. Постаті радянських лідерів планувалося розглядати в контексті тих реформ, які вони здійснили.

Згідно з соціологічним опитуванням 2012 року, росіяни поступово забувають про сталінські репресії.

Дивіться також інші матеріали за темою "Кремль"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.