Крим належав Росії тільки 80 років - французький історик

Офіційний Кремль та його господар спотворюють cвітову історію, називаючи анексований Крим "невід'ємною частиною російської історії". У складі Росії ця територія перебувала лише 80 років.

Про це заявив  Антуан Аржаковський, повідомляє Укрінформ.

За словами науковця, путінські "недолугі аргументи" не можуть переконати жодного серйозного історика у світі.

"Люди розуміють, що не можна сприймати історію Криму безперервно від Київської Русі, де хрестився князь Володимир, до сучасної Росії, - наголосив Аржаковський. - А це те, що робить Владімір Путін".

На його думку, проблема полягає в тому, що постійно плутають історію Русі (Київської) з історією Московії (Росії).

"Це всім відомо в Україні, але, на жаль, в Західній Європі люди не завжди розуміються у тонкощах цих історичних назв, - аргументував  Аржаковський. - Я пояснюю: це дивно, так само як, наприклад, говорити, що Франція доводиться дочкою Італії, хоча Італія стала державою тільки наприкінці XIX століття".

Він пояснив, що росіяни "понаїхали" на півострів після поразки Російської імперії у Кримській війні в 1856 році і залишалися до 1922 року.

За словами Аржаковського, у 1922 році Крим – це вже окрема республіка, але не українська і не російська, а радянська [перший уряд Кримської Автономної соціалістичної радянської республіки очолив голова більшовицького уряду казанських татар Сахиб-гару Саїд-Галієв - ІП].

"Крим – це частина російської історії тільки 70 років. Після Другої Світової війни - тільки 10 років, з 1945-го [коли автономну республіку було перетворено на звичайну область у складі РСФРР] до 1954 року. Крим менше ста років був частиною сучасної Росії", – підсумував науковець.

Антуан Аржаковський (Франція) - доктор історичних наук, екс-дипломат французького МЗС, професор Українського католицького університету.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.