СБУ оприлюднила архіви про сталінські репресії 1937-38 років. СКАНИ

До дня пам’яті жертв політичних репресій Галузевий державний архів Служби безпеки України підготував і оприлюднив архівні матеріали про добу Великого терору 1937-1938 років.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

За словами заступника директора Архіву СБУ історика Володимира Бірчака, "Великим терором" називають масові арешти та розстріли людей, що відбувалися у 1937-1938 роках в Радянському Союзі.

"Розпочата та керована Йосипом Сталіним хвиля репресій охопила не лише "контрреволюційний і антирадянський елемент", але й членів комуністичної партії, апарат безпеки і, звичайно, національні меншини СРСР", - зазначив Бірчак.

Довідка на особливо уповноваженного Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР Рубінштейна Наума Львовича з переліком займаних посад

Серед колекції документів є накази наркома внутрішніх справ СРСР, інформаційні повідомлення, особисті документи, листування та фотографії репресованих.

 Фотографія колишнього начальника 3-го відділу управління НКВС по Вінницькій області Запутряєва О. М.

"Ми оприлюднюємо й матеріали слідства та особисті документи працівників НКВС, що на початках були організаторами і виконавцями операцій Великого терору, а згодом стали його жертвами", - зазначив Бірчак.

 Січень 1939 року. Лист колишнього начальника УНКВС по Вінницькій обл. Корабльова Івана Михайловича. Пише, що вирішив покінчити життя самогубством через упереджене ставлення до нього після зняття з посади

Також працівники архіву відібрали документи, що висвітлюють цинізм, жорстокість та нелюдські методи карально-репресивної системи СРСР.

Ордер №6, виданий 2 лютого 1940 р. заступником Народного комісара внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки та заступником начальника Другого відділу Управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР на здійснення арешту та обшуку колишнього начальника 3 відділу УНКВС по Вінницькій області Запутряєва Олександра Михайловича

"Ми виявили, що особисті речі та одяг осіб, яких розстрілювали, забирали собі працівники НКВС, а згодом здавали їх до комісійних магазинів", - підкреслив історик.

Зведені відомості про кількість громадян, заарештованих і засуджених органами НКВС УРСР упродовж 1 січня – 31 грудня 1937 р. Дані подано в національному розрізі, згідно приналежності до різних типів організацій, статтей звинувачення, вироків тощо.

За словами Бірчака, у архівах знайдено довідки про смерть заарештованих у тюремних лікарнях із діагнозами "черепно-мозкова травма" та "кровотеча внутрішніх органів", що свідчить про жорстокі побиття на допитах.

 Довідка з Вінниці, 1938 рік

Копії цих документів архів СБУ передасть до Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

В довідці про найбільші "контрреволюційні" організації, викриті органами НКВС УРСР упродовж 1933–1937 рр. перераховується ряд організацій з кодовими назвами, кількістю арештованих i деталізацією засуджених до розстрілу та в заслання. Вказано дані по Київській, Донецькій, Чернігівській, Дніпропетровській та Одеській областях.

Зараз документи розміщені у відкритому онлайн-доступі в Електронному архіві українського визвольного руху avr.org.ua (збірка "Карателі та жертви - документи про "Великий терор" з Архіву СБУ").

 

 Інформаційне повідомлення голови КДБ при Раді міністрів УРСР Федорчука В.В. на адресу ЦК КПУ про виявлення місць поховання страчених людей в районі хутора Биківня Дніпровського району міста Києва. Їх знайшли підлітки з ДВРЗ. І це була вже друга "знахідка", уперше Биківнянські могили розкопали ще під час війни, в 1941 році.

Радянські державні комісії тричі (в 1944, 1971, 1987 роках) оголошували про те, що у Биківні поховані жертви нацистів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталіністів.

Судово-медична експертиза зробила остаточний висновок, що то були останки радянських громадян, страчених НКВС у 1936-1941 роках. У 1988 році жертви перепоховані до братської могили

Дивіться також інші матеріали за темами "Сталінізм" та "Архіви"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.