Спецпроект

В НХМУ завершується виставка, яка пережила бої на Грушевського

В Національному художньому музеї України завершується виставка "Українська лінія модерну (на лінії вогню)".

Останній день роботи виставки, куратором якої є Ольга Жбанкова - 27 квітня 2014 року.

Як відомо, 20 січня 2014 року музей зачинив свої двері у зв'язку з сутичками на вулиці Грушевського. Будівля НХМУ розташована за 100 метрів від місця сутичок, прилегла до музею територія була тилом для формувань "ВВ" і "Беркуту".

"Місія – нести прекрасне, добре, вічне, спілкуватися з глядачами, розповідати про українське мистецтво – відійшла на другий план, - зазначили в НХМУ. - Головним завданням співробітників стало збереження музейної колекції і творів, які перебувають в експозиції.

У музеї залишились співробітники-чергові, працівники ДСУНС, численні вогнегасники, пожежні рукави, порожні стіни на першому поверсі – і виставка модерну, до якої готувалися більше двох років.

Експонати для неї обирали з музейних та приватних колекцій по всій Україні і завозили до НХМУ вже через кордон внутрішніх військ. Куратор і мистецтвознавець Ольга Жбанкова навіть устигла провести екскурсію 19 січня.

"Ми продовжуємо "Українську лінію модерну": на знак пошани до людей, які взяли на себе сміливість змінювати і творити новий світ, - зазначають організатори виставки, - На знак вдячності нашим колегам-музейникам і колекціонерам, які не поставили під сумнів перебування довірених творів на Грушевського, 6. На знак гордості тим, що Україна й українці – є. На знак пам’яті".

Виставка "Українська лінія модерну" стала своєрідною паралеллю до подій, що відбувалися безпосередньо під стінами музею. Вони надали змогу ще гостріше відчути красу і гармонію, яких завжди прагнула людина і які стали основою і суттю естетики модерну.

На виставці представлено твори О. Мурашка, А. Маневича, Ф. Кричевського, І. Мясоєдова, В. Максимовича, М. Жука, П. Холодного, О. Новаківського, В. Котарбінського, М. Врубеля.

Роботи взято з колекції Національного художнього музею України, художніх музеїв Харкова, Сум, Лебедина, Дніпропетровська, Полтави, музеїв Києва – Національного музею російського мистецтва, Національного музею народного декоративного мистецтва, Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків, Музею історії Києва, а також приватних збірок Львова та Києва. Експозицію доповнено предметами дизайну й ужитковими речами.

Як відомо, від 22 січня до 15 березня 2014 року музей було зачинено у зв’язку із протистоянням на вулиці Грушевського та облогою території музею внутрішніми військами і спецпризначенцями.

У лютому працівники НХМУ висловили бажання отримати у свою експозицію катапульту, які використовували протестувальники під час сутичок.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.