Спецпроект

В НХМУ завершується виставка, яка пережила бої на Грушевського

В Національному художньому музеї України завершується виставка "Українська лінія модерну (на лінії вогню)".

Останній день роботи виставки, куратором якої є Ольга Жбанкова - 27 квітня 2014 року.

Як відомо, 20 січня 2014 року музей зачинив свої двері у зв'язку з сутичками на вулиці Грушевського. Будівля НХМУ розташована за 100 метрів від місця сутичок, прилегла до музею територія була тилом для формувань "ВВ" і "Беркуту".

"Місія – нести прекрасне, добре, вічне, спілкуватися з глядачами, розповідати про українське мистецтво – відійшла на другий план, - зазначили в НХМУ. - Головним завданням співробітників стало збереження музейної колекції і творів, які перебувають в експозиції.

У музеї залишились співробітники-чергові, працівники ДСУНС, численні вогнегасники, пожежні рукави, порожні стіни на першому поверсі – і виставка модерну, до якої готувалися більше двох років.

Експонати для неї обирали з музейних та приватних колекцій по всій Україні і завозили до НХМУ вже через кордон внутрішніх військ. Куратор і мистецтвознавець Ольга Жбанкова навіть устигла провести екскурсію 19 січня.

"Ми продовжуємо "Українську лінію модерну": на знак пошани до людей, які взяли на себе сміливість змінювати і творити новий світ, - зазначають організатори виставки, - На знак вдячності нашим колегам-музейникам і колекціонерам, які не поставили під сумнів перебування довірених творів на Грушевського, 6. На знак гордості тим, що Україна й українці – є. На знак пам’яті".

Виставка "Українська лінія модерну" стала своєрідною паралеллю до подій, що відбувалися безпосередньо під стінами музею. Вони надали змогу ще гостріше відчути красу і гармонію, яких завжди прагнула людина і які стали основою і суттю естетики модерну.

На виставці представлено твори О. Мурашка, А. Маневича, Ф. Кричевського, І. Мясоєдова, В. Максимовича, М. Жука, П. Холодного, О. Новаківського, В. Котарбінського, М. Врубеля.

Роботи взято з колекції Національного художнього музею України, художніх музеїв Харкова, Сум, Лебедина, Дніпропетровська, Полтави, музеїв Києва – Національного музею російського мистецтва, Національного музею народного декоративного мистецтва, Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків, Музею історії Києва, а також приватних збірок Львова та Києва. Експозицію доповнено предметами дизайну й ужитковими речами.

Як відомо, від 22 січня до 15 березня 2014 року музей було зачинено у зв’язку із протистоянням на вулиці Грушевського та облогою території музею внутрішніми військами і спецпризначенцями.

У лютому працівники НХМУ висловили бажання отримати у свою експозицію катапульту, які використовували протестувальники під час сутичок.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.