Громадськість пропонує владі нового голову Держархіву

Громадськість, історики та архівісти просять міністра юстиції Павла Петренка підтримати кандидатуру колишнього голови Сумської філії Держархіву Геннадія Іванущенка на посаду голови Державної архівної служби України.

Про це йдеться у листі-зверненні, розміщеному на сайті Центру досліджень визвольного руху.

За словами підписантів, перед українською архівною службою постає ряд важливих завдань, "від впровадження політики, орієнтованої на відкритість і безумовне виконання законодавства, до інфраструктурних завдань розвитку архівної галузі, які дадуть змогу забезпечити зручність роботи з архівними матеріалами...".

"Ми переконані, що з належною відповідальністю до забезпечення згаданих вище цілей поставиться відомий архівіст Геннадій Іванущенко", - стверджують автори звернення.

Підписанти наголошують: коли Геннадій Іванущенко у 2005-2010 роках очолював Державний архів Сумської області, ця установа єдина в країні повністю виконала завдання із оцифровування тисяч актових записів про смерть людей від Голодомору 1932-1933 років в регіоні.

Під зверненням, зокрема, підписалися:

- Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті;

- Ігор Кулик, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;

- Руслан Забілий, Директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького";

- Ігор Луценко, Громадський сектор Євромайдану;

- Ганна Гопко, координатор ініціативи Реанімаційний пакет реформ;

- Василь Овсієнко, член Української Гельсінської групи з 1978 року, у минулому політв'язень;

- Вахтанг Кіпіані, головний редактор "Історичної правди";

- Оксана Романюк, директор Інституту масової інформації

- Валентина Піскун, д.і.н., завідувач відділом джерел з новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського

та інші громадяни.

Як відомо, 1 квітня 2014 року Кабмін звільнив голову Державної служби архівів Ольгу Гінзбург з посади. Активістка Компартії Гінзбург очолювала Держархів з 2006 року.

Геннадій Іванущенко має 50 років. Навчався в Сумському державному педагогічному університеті ім. Макаренка (історичний факультет) та Українському Вільному Університеті у м. Мюнхен (Педагогічний інститут).

У 2005-2010 роках був директором Державного архіву Сумської області. У 2011-2013 роках координував проект дослідження зарубіжної україніки у Великобританії, США та Канаді. У 2011-2014 роках  — редактор Сумського історичного порталу.

Упродовж двох останніх років, він є науковим консультантом "Електронного архіву визвольного руху", який з 2013 року надає вільний доступ через інтернет до понад десяти тисяч електронних копій документів з історії України ХХ ст.

Дивіться також: Геннадій Іванущенко вимагає вибачень у "товариша Гінзбург". 2011 рік

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.