В'ятрович розповів про перші кроки в Інституті нацпам'яті

Новий керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович вважає, що політика історичної пам’яті — це запобіжник від застосування в Україні авторитарних і тоталітарних практик.

Про це йдеться у повідомленні прес-служби Центру досліджень визвольного руху.

На думку В'ятровича, нещодавнє злочинне застосування владою зброї проти мирних демонстрантів є наслідком того, що Україна впродовж 23 років так і не переосмислила минуле і не визначила інструментів подолання наслідків тоталітаризму, не засудила його злочинів.

Тому одним із перших завдань нового керівництва є створення Архіву національної пам’яті, який дасть можливість вивести з-під відання сучасних спецслужб та правоохоронних органів (СБУ, МВС, СЗР) архіви карально-репресивної системи Радянського союзу.

""Цивільність" таких документів забезпечить сталу політику відкритого доступу до них, - заявив новопризначений голова УІНП. - Це важливо, адже вони показують справжню ситуацію в роки панування тоталітарного режиму, особливості його функціонування... Врешті-решт, знання — це запобіжник від повторення злочинів тоталітаризму в сьогоденні".

Також В'ятрович заявив про плани реформування інституту за зразком роботи подібних структур в інших посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи.

"Це органи державної влади зі спеціальним статусом, робота з архівами каральних спецслужб, інформування суспільства про результати наукових досліджень минулого, робота з місцями пам’яті (пам’ятники, музеї, могили людей — жертв репресій, учасників воєн, борців за незалежність)", - наголосив голова УІНП.

За словами історика, завдання УІНП - зробити все, аби кожен мав доступ до фактів, на базі яких робитиме власні висновки, "не нав’язані ніким, особливо державою".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.