Дзержинського не повернуть на Луб'янку

Комісія з монументального мистецтва міської думи (ради) Москви прийняла рішення не повертати пам'ятник Феліксу Дзержинському на Луб'янську площу столиці РФ.

Про це повідомляє Colta з посиланням на РІА "Новості".

"Пам'ятник недоцільно наразі відновлювати, тому що це швидше політичне питання, яке може розколоти суспільство", - наголосив голова комісії Лєв Лаврьонов.

Пам'ятник засновнику ЧК [Надзвичайної комісії - першої більшовицької спецслужби - ІП] за проектом скульптора Євгена Вучетича було в 1958 році встановлено навпроти головного будинку КГБ СРСР на площі, що носила тоді ім'я Дзержинського.

Зараз пам'ятник знаходиться в парку мистецтв "Музеон" - туди він був перенесений за постановою Москради 22 серпня 1991 після невдалої спроби путчу ГКЧП. У 2008 році пам'ятник було передано у власність територіальної громади міста Москва.

На думку начальника відділу охорони художньої спадщини департаменту культури Москви Сєрґєя Половінкіна, пам'ятник необхідно залишити в парку "Музеон".

"Кількість листів за Дзержинського приблизно така ж, як і проти повернення, - зазначив чиновник. - Це говорить про те, що в московському суспільстві не сформувалося єдиної думки. Це може розколоти суспільство. Це політична проблема, яка повинна вирішуватися на найвищому рівні".

З 2000 року комісія з монументального мистецтва при Московській міській думі розглядала питання про відновлення пам'ятника п'ять разів і щоразу виносила рішення про його недоцільність - через побоювання "небажаної напруженості" в суспільстві.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.