Спецпроект

Музей історії Києва не постраждав під час визволення Українського дому

Майно музею, розташованого в Українському домі, не постраждало у результаті штурму будівлі активістами Майдану в ніч на 26 січня.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на провідного наукового співробітника Музею історії Києва Віталія Нахмановича.

"Майно музею ціле, зламані лише двері фонду музею, а також верхній пожежний вихід", - сказав Нахманович.

За його словами, двері могли зламати представники правоохоронних органів для можливого пошуку шляхів відступу після штурму будівлі мітингувальниками в ніч на 26 січня.

Він також зазначив, що під час штурму картини музею, які знаходяться на першому поверсі будівлі, з метою їх збереження було піднято на четвертий і п'ятий поверхи.

"Разом із мітингувальниками, які прорвалися в Український дім, були кілька працівників музею, які швидко зняли картини, записали їх інвентаризаційні номери і підняли на верхні поверхи", - зазначив науковець.

Нахманович також повідомив, що співробітники МВС перебували в будівлі досить довгий час.

"Від початку Майдану МВС використовувало приміщення як свою базу", - сказав співробітник музею.

При цьому він вважає, що силові структури порушили пакт Реріха, який забороняє використовувати об'єкти культури під час бойових дій.

Нагадаємо, сьогодні депутат ВР від "Батьківщини" Олександр Бригинець повідомив, що 25 січня о 10-й годині вечора підрозділ "беркут" увірвався у фондосховище Музею історії Києва на верхніх поверхах Українського дому. Саме тоді спрацювала сигналізація.

А за словами активіста Майдану Зоряна Шкіряка, півторамісячне перебування силовиків у Вкраїнському домі негативно позначилось на будівлі: "4-ий і 5-ий поверхи просто перетворені на помийну яму. Все розкидано, зламані меблі, всюди бруд, сміття, порожні пляшки, недопалки".

Український Дім (збудований у 1978-82 роках як Музей Леніна) довгий час перебував під контролем силовиків (Внутрішніх військ). При цьому МВС заперечувало їхню присутність у будівлі.

Увечері 25 січня мітингувальники виявили, що в Український дім поступово стягуються силовики. Протягом кількох годин протестувальники штурмували будівлю. Повернути споруду громаді їм вдалося під ранок - після того, як один з лідерів опозиції Віталій Кличко та інші народні депутати провели переговори з керівництвом МВС щодо виведення силовиків.

Пакт Реріха, відомий як Договір про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток - перший в історії міжнародний договір про захист культурної спадщини, що визначив перевагу захисту культурних цінностей перед військовою необхідністю, вперше його було підписано 1935 року.

Раніше київські музейники закликали міліцію і громадян не завдати шкоди Національному художньому музею, який розташований поруч із епіцентром масових протестів на вулиці Грушевського.

Про долю Музею історії Києва читайте в розділі "Інтерв'ю"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.